Сейтон пробігся поглядом по рисунку.
— Корисна штука, — відповів він. — Навіть красива.
В’їхавши з-під чистого неба під темні хмари, Дафф мимоволі позіхнув.
Вранці його розбудив Юєн, заскочивши на батьківську розкладачку; за ним слід у слід прибігла й сестра.
— Татко повернувся!
Коли вранішнє сонце ще стояло низько над озером, вони поснідали на кухні. Мередіт наказала дітям не вередувати, сісти до татка на коліна і їсти, бо невдовзі вони мали збиратися до школи. Дафф бачив, що Мередіт хотіла вдати суворість і говорити з дітьми строгим тоном, але не змогла, в її очах ховалась усмішка.
Вони під’їхали до місця злочину. Подірявлене кулями авто вже відтягли на узбіччя, а з асфальту змили кров. Кетнесс та її підлеглі працювали фахово й ефективно і зібрали всі необхідні докази. Тож йому залишилося тільки констатувати очевидне: Банко застрелили й обезголовили. Флінса ніде не було видно, але Дафф помітив, що ремінь безпеки на пасажирському сидінні був перерізаний. Це могло означати будь-що, тому наразі все, що вони могли зробити — це оголосити в розшук зниклого сина Банко. Втім, то була безлюдна ділянка дороги, міст закритий, а тому навряд чи довкола могли бути якісь свідки. Годину потому Дафф вирішив, що оскільки звідси до Файфа було як палицею докинути, то він зможе поїхати додому й виспатись.
А вдома він довго лежав, не засинаючи, під акомпанемент цвіркуна за стіною будинку. Він здогадувався про це і раніше. Здогадувався, але не міг зрозуміти — як. Ні, на нього не зійшло інтуїтивне осяяння, розрізнені елементи головоломки не склалися раптом у цілісну загальну кар-тину. То була просто одна маленька деталь. Ніж на кухні у Кетнесс. Але, поки він розмірковував, з’явилися нові компоненти, які поволі вмонтувалися в загальну картину. Потім він, нарешті, заснув, а прокинувся вранці, коли діти влаштували йому на світанку засідку.
Дафф проїхав старим мостом. Він був вузьким і скромним порівняно з мостом Кеннета, але являв собою міцну споруду, і багато хто вважав, що він простоїть іще не один десяток років.
Проблема полягала ось у чім: кому все це можна розповісти?
Це повинна бути людина, яка не лише має владу, вплив та можливість швидко реагувати, а й така, якій він міг би довіритися, людина, непричетна до недавніх убивств.
Дафф заїхав у гараж під управлінням поліції в той момент, коли прогалина у хмарах закрилася, і нетривалий сонячний візит закінчився.
Коли Дафф увійшов, Леннокс відірвався від своєї друкарської машинки.
— Вже скоро обід, а ти позіхаєш так, ніби щойно прокинувся.
— Питаю востаннє: ця річ справжня? — Дафф кивнув на почорнілу палку з грудкою іржавого металу на кінці, яку Леннокс використовував як прес-пап’є.
Дафф зморено опустився в крісло біля дверей.
— А я востаннє тобі відповідаю, що успадкував її від свого діда, якому ця штука поцілила в голову під час битви на Соммі. На щастя, як можна бачити, німецький солдат забув висмикнути чеку. Дідові однополчани довго сміялися з цієї історії, — відповів Леннокс.
— Хочеш сказати, що їм там на Соммі було дуже смішно?
— За розповідями діда, що гірше їм ставало, то більше вони сміялись. Він називав це бойовим сміхом.
— Я все одно гадаю, що ти брешеш, Ленноксе. Ти не з тих, хто поставить собі на стіл справжню бойову гранату.
Леннокс зітхнув і знову заходився друкувати.
— Дідо зберігав її вдома все своє життя. Казав, що вона нагадувала йому про три речі: скороминущість життя, роль випадку, а також про власну смертність і некомпетентність інших.
Дафф кивнув на машинку.
— А в тебе що — немає для цього секретарки?
— Я почав сам друкувати свої листи і відносити їх на пошту. Вчора мені в прокуратурі сказали, що перш ніж вони отримали мого листа, хтось устиг його розкрити і знову запечатати.
— Я аж ніяк не здивований. Дякую, що зміг швидко мене прийняти.
— Тебе прийняти? Звучить надто офіційно. Ти не повідомив мені по телефону про причину візиту.
— Так, не повідомив. Бо, як я вже сказав, мене абсолютно не дивує, що хтось потай читає листи.
— Ти гадаєш, що на комутаторі підслуховують розмови?
— Я не знаю, Ленноксе. Я просто погоджуюся з тобою, що зараз, зважаючи на серйозність ситуації, не час ризикувати.
Леннокс повільно кивнув і схилив голову набік.
— Проте, мій любий Даффе, саме через це ти до мене і прийшов, чи не так?
— Можливо. Я маю деякі докази стосовно того, хто вбив Дункана.
Від несподіванки Леннокс мимоволі аж випрямився, скрипнувши при цьому стільцем. Відсунувши від себе машинку, він поставив лікті на стіл.