Макбет став там, де стояв минулого разу — в коридорі біля сходів, які вели до туалету. Одноокого хлопця ніде не було видно. Макбет нетерпляче переминався з ноги на ногу. Нової дози він потребував уже кілька годин, але лише тепер, коли ось-ось мав цю потребу задовольнити, по-справжньому відчув, наскільки сильною вона була.
Йому здалося, що Стрега з’явилася через годину, хоча, якщо вірити годиннику, минуло лише десять хвилин. У руці жінка тримала білу палицю, невідомо для чого призначену.
— Цього разу мені потрібні два пакунки, — сказав він.
— Тобі потрібно побачитися з однією людиною, — відповіла Стрега. — Встав оце собі у вуха, а оце начепи на носа. — Вона простягнула йому дві вушні затички й окуляри, подібні до чогось середнього між окулярами зварювальника та плавця в басейні. Такі окуляри зазвичай носили сліпці.
— Навіщо?
— Якщо ти цього не зробиш, то не отримаєш варива.
Макбет завагався. Ні, не завагався, а спробував виграти час. Якби вони наказали йому, то він би й на руках пішов. Окуляри зафарбовані, тому йому анічогісінько не було видно. Стрега кілька разів крутнула його на місці — вочевидь, для того, щоб він втратив просторову орієнтацію. А потім подала Макбету білу палицю й повела надвір. Десять хвилин потому він збагнув, що вони вийшли під дощ, що довкола них люди й машини — вушні затички ізолювали звуки не повністю. Потім Стрега допомогла йому зійти на цементний бордюр із півметра заввишки, і вони пішли по чомусь, схожому на гравій чи пісок. Через деякий час видряпалися на ще один цементний бордюр і кудись зайшли — принаймні йому так здалося, бо там було тепліше й сухіше. Макбета посадили на стілець, хтось витягнув з вух затички і наказав окулярів не знімати.
Він почув, як до нього хтось наближається, постукуючи стеком — тук-тук-тук!
— Я шкодую, що мені довелося привести тебе сюди в такий спосіб. — Голос був напрочуд спокійним та лагідним, схожим на старечий. — Але, зважаючи на всі обставини, я дійшов висновку, що нам краще зустрітися віч-на-віч. Звісно, мого обличчя ти бачити не можеш, але на твоєму місці, Макбете, я би з цього тішився.
— Розумію. Це означає, що ти збираєшся відпустити мене живим.
— Ти не надто розумний, але більшою мірою розумний, аніж дурний, Макбете. Саме тому ми й обрали тебе.
— Чому ви мене сюди привели?
— Тому, що ми стурбовані. Звісно, ми знали про твою пристрасть до стимуляторів іще до того, як зупинили на тобі свій вибір, але не передбачали, що ця пристрасть знову поглине тебе так швидко. Коротше кажучи, нам треба виявити, чи можна тобі довіряти, інакше нам доведеться тебе замінити.
— На кого замінити?
— А ти вважаєш себе незамінним? Сподіваюся, що титул старшого комісара ще не встиг розтопити тобі мізки, і ти усвідомлюєш, що ця посада — лише фасад. Без мене ти — ніхто. Дункан гадав, що зможе обійтися без мене, що зможе мене здолати. Ти теж такої думки, Макбете?
Макбет скрипнув зубами, проковтнувши власну лють. Усе, що йому треба було, — це отримати два пакунки дурману і вшитися геть. Він глибоко вдихнув.
— Наскільки я розумію, між нами існує певна форма співробітництва, від якої ми обидва маємо вигоду, Гекато. Може, ти і прискорив події, які вивели мене на посаду старшого комісара. Я ж зі свого боку приберу Свено і зроблю так, що поліція менше турбуватиме тебе і твою монополію на ринку.
— Г-м-м. Отже, моральних принципів ти не маєш.
— Звісно, маю, проте я насамперед прагматик. У будь-якому місті завбільшки з наше завжди буде ринок для таких торговців галюцинаціями, як ти. Якщо це не ти чи Свено, то неодмінно знайдеться хтось інший. Наше співробітництво забезпечуватиме принаймні відсутність інших і, можливо, гірших торговців. Тому я сприймаю тебе як засіб досягнення шляхетної мети: забезпечення кращого майбутнього для нашого міста.
Старий розсміявся.
— Схоже на слова, вихоплені просто з вуст Леді. Легкі, приємні на смак, але позбавлені ваги, і тому несуттєві. Зараз я на роздоріжжі, Макбете. А для того щоб обрати шлях, мені треба правильно оцінити твою відповідність і корисність. Я бачив, що газети пістрявлять такими метафорами, як «третій капітан за штурвалом корабля» і їм подібними. Так от, капітане: твій корабель потрапив у сильний шторм. Дункана, Банко та курсанта поліцейської школи вбито. Коудор, Малкольм та двоє охоронців загинули і вважаються корумпованими. Твій корабель — фізична й моральна руїна, Макбете, тому, щоб допомогти тобі, мені треба конкретно знати, як ти збираєшся завести його до тихої гавані.