— Винуватці будуть затримані й покарані — крапка.
— Радий чути. А хто вони — ці винуватці?
— Це ж очевидно. «Вершники» — хто ж іще. Це ж вони змусили Малкольма та охоронців до співпраці.
— Добре. В такому разі ми залишимося поза підозрами, ти і я. А що як Свено вдасться довести свою непричетність до вбивства Дункана?
— Маю передчуття, що йому не вдасться цього зробити.
— Г-м-м. Сподіваюся, тобі не забракне наснаги реалізувати те, про що ти щойно сказав, Макбете.
— Не забракне, Гекато. Сподіваюся, що можу чекати і від тебе того самого.
— Ти про що? Я розчистив і позначив тобі шлях до посади старшого комісара, хіба цього замало?
— Замало, якщо я не буду захищений. Наразі бачу, що всім хочеться повалити мене: суддям, журналістам, кримінальникам і, можливо, деяким колегам. Повалити або за допомогою вогнепальної зброї, або за допомогою слів. Мій телефон дзеленчить без упину. До того ж мене можуть схопити і викрасти серед білого дня, як сліпця.
— А хіба ти не маєш у своєму розпорядженні спецназу, щоби він за тобою наглядав?
— Не знаю, чи можу я довіряти кожному в тому підрозділі. Мені потрібен додатковий захист.
— Розумію. І ось моя відповідь: ти вже певний час перебуваєш під моїм захистом. Просто ти його не помічав.
— А де він?
— Не став зайвих запитань. Просто знай, що Геката завжди захищає свої інвестиції. Моя особа і мої принципи є гарантією того, що ніхто, ніхто в нашому місті не зможе завдати тобі шкоди, Макбете, допоки ти є моїм.
— Ніхто?
— Гарантую тобі, що не народилася ще та особа, яка спроможеться зняти хоча б волосинку з твоєї красивої голови. І стара «Берта» знову побіжить по рейках тільки тоді, коли комусь вдасться виштовхати тебе з твого кабінету. Хіба тобі цього не достатньо, Макбете?
— Так, я задоволений обома твоїми гарантіями.
— От і добре. А тепер мені залишилося сказати тобі ще одне, останнє: стережися інспектора Даффа.
— А що?
— Він знає, що це ти вбив Дункана.
Макбет усвідомлював, що мав би стривожитись. Злякатись. Запанікувати. Але давно знайома й огидна йому самому пристрасть до дурману не залишила в його душі місця іншим почуттям.
— На щастя для тебе, наразі лише одна людина знає те, що знає Дафф.
— Хто це? — поцікавився Макбет.
— Та сама людина, яка висунула і підтримував твою кандидатуру на посаду голови ВБОЗу. І зробила це за моєю вказівкою. Зробила настільки обережно, що Дункан прийняв цю ідею за свою власну.
— І хто ж це був?
— Зараз сам побачиш.
Скрипнули ніжки стільця — то Макбета розвернули на 180 градусів. Зняли з нього окуляри. Спочатку Макбетові здалося, що він бачить перед собою звуконепроникну кімнату для допитів. У тій кімнаті було таке саме прозоре лише з одного боку вікно, завдяки якому допитуваний не мав можливості ані бачити, ані чути тих, хто перебував поза межами кімнати. Різниця полягала в тому, що ця кімната нагадувала велику лабораторію зі скляними колбами, рурками і трубками, які вели до величезного бака. Той бак кумедно контрастував з усім сучасним обладнанням і нагадав Макбету про мультфільми, в яких людожери живцем варили людей. За баком висіла табличка зі словами «Не палити». Перед баком в яскраво освітленій кімнаті неподалік вікна в глибокому кріслі сидів обличчям до стелі й випрямивши спину блідий рудоволосий чоловік. Один рукав його сорочки був закочений, рот наполовину розкритий, а очі — наполовину заплющені. Він сидів до них так близько, що Макбет навіть бачив крізь тремтячі повіки блакитні зіниці його очей. Він упізнав одну з сестер-китаянок: вона тримала шприц, голка якого стирчала в передпліччі інспектора Леннокса.
Лагідний голос позаду Макбета промовив:
— Саме Леннокс посіяв цю ідею в голові Дункана — ідею про те, що він має призначити не когось з еліти, а чоловіка, якого в місті сприймали б як свого.
— Леннокс порадив Дункану призначити мене головою ВБОЗу?
— Звісно, що Леннокс сказав якраз протилежне. Сказав, що Дункан не може призначити тебе, бо ти не маєш для цього формальної освіти і є занадто популярним. Отаким чином і маніпулюють упертими старими віслюками з величезним «я».
— Ти сказав «стрибай», і Леннокс стрибнув?
— Проте Леннокс не сказав Дункану «стрибай», і Дункан не стрибнув. — Позаду почувся дзюркотливий сміх, наче хтось наливав у склянку віскі. — Розумієш, Макбете, це лабіринти людського розуму. Часто вони бувають широкими проспектами, в яких дуже легко орієнтуватись. Леннокс працює на мене майже десять років. Вірний трудяга, цей інспектор Леннокс.