— Дякую, Ленноксе, — заперечив Макбет, — але наші плани важливіші за кількість проданих завтра газет.
— Як на мене, то це нерозумно, — відказав Леннокс. — Ми — нова команда, і не варто псувати стосунки з пресою від самісінького початку.
— Твою думку взято до уваги, — сухо мовив Макбет. — Якщо раніше не з’явиться Малкольм і не дасть інших вказівок, то зустрінемося тут о дев’ятій і обговоримо те, про що йтиметься на прес-конференції.
— А хто вестиме прес-конференцію? — поцікавився Дафф.
Перш ніж Макбет встиг відповісти, двері відчинилися. То була Прісцилла, помічниця Леннокса.
— Вибачте, що перериваю, — промовила вона, — але щойно з патрульного авто доповіли, що машина Малкольма стоїть у контейнерній гавані. Вона порожня, а Малкольма ніде не видно.
У кімнаті запала тиша. Макбет насолоджувався знанням того, про що решта присутніх хіба що здогадувались. І тією владою, яку він в результаті отримав.
— А в якому саме місці контейнерної гавані? — спитав Макбет.
— На причалі біля одного з каналів.
Макбет повільно кивнув головою.
— Пошліть туди водолазів.
— Водолазів? — здивувався Леннокс. — А чи не зарано?
— Гадаю, Макбет має рацію, — втрутилася Прісцилла, і всі присутні ошелешено обернулися в її бік. Вона прокашлялася й продовжила: — На сидінні авто знайшли листа.
12
Прес-конференція розпочалася рівно о десятій. Коли Макбет увійшов до круглого конференц-залу й піднявся на подіум, з усіх боків заблимали фотоспалахи, кидаючи гротескні тіні на стіну позаду нього. Він поклав папери перед собою на трибуну, зупинив на них на кілька секунд погляд, прокашлявся й уважно обдивився вщерть заповнені ряди стільців. Макбетові ще ніколи не доводилося виступати перед такою великою аудиторією. Колись давно одна лише думка про це злякала б його більше за найнебезпечніше завдання. Але потім його попустило. І зараз, цього вечора, Макбет почувався просто щасливим. Йому це явно подобалось. Бо він володів ситуацією і знав те, чого не знали вони. Бо щойно вдихнув дещицю варива. Це було все, що йому потрібно.
— Доброго вечора, я — інспектор Макбет, керівник відділу боротьби з організованою злочинністю. Як ви вже знаєте, сьогодні вранці, о шостій сорок дві, старшого комісара Дункана знайшли вбитим у номері казино «Інвернесс». Одразу ж після цього двох підозрюваних у даній справі, охоронців Дункана, офіцерів поліції Андріанова та Геннесі, було застрелено поліцією, коли вони вчинили опір під час арешту. Годину тому вам надали детальний звіт про перебіг подій, про наші нещодавні знахідки й попередні версії — щоб до цієї теми більше не повертатись. Але зараз я хотів би додати ще кілька подробиць технічного характеру.
Макбет перевів подих, але раптом озвався один журналіст, який вже не міг стримувати емоцій.
— Що вам відомо про Малкольма? — вигукнув він.
— Він загинув? — підключився ще один журналіст.
Макбет опустив погляд на свої нотатки. Відсунув їх убік.
— Якщо ці запитання означають, що ми вже виконали свій обов’язок з висвітлення вбивства старшого комісара Дункана, то можемо поговорити про зникнення заступника старшого комісара.
— Е ні, спочатку — про головне, — озвався один зі старших за віком журналістів. — Нас підганяє кінцевий термін подачі матеріалу.
— Гаразд, — погодився Макбет. — Заступник старшого комісара Малкольм не з’явився на нараду, яка мала відбутися о шостій в управлінні поліції. Після вбивства старшого комісара цей факт, звісно, видався нам вельми тривожним. Тому ми розпочали пошуки, і невдовзі авто Малкольма було знайдене в контейнерній гавані. Цей район ретельно прочесали, залучивши водолазів. І вони знайшли…
— Труп?
— Ні, вони знайшли ось це. — Макбет підняв у руці шматочок металу, який заблищав у сліпучому світлі телевізійних ламп. — Це поліцейський жетон Малкольма, його знайшли на морському дні біля причалу.
— Ви гадаєте, що його хтось убив?
— Можливо, — не змигнувши оком відповів Макбет в оглушливій тиші, яка запала в залі. — Цим «кимось» міг бути і сам Малкольм. — Окинувши поглядом публіку, він продовжив: — На передньому сидінні його автомобіля знайшли листа.
Макбет узяв аркуш паперу. Прокашлявся.
— «„Вершники-вікінги“ погрожували вбити мою доньку Джулію, якщо я не допоможу їм убити старшого комісара. Але тепер вони мають на мене зачіпку і вимагають нових послуг. Я усвідомлюю, що, допоки житиму, завжди зберігатиметься загроза життю моєї доньки. Саме через це і через той сором, який я відчуваю за скоєне, я вирішив утопитись.» — Лист підписаний заступником старшого комісара.
Макбет підвів погляд на журналістів, що були в залі.
— Звісно, перше питання, яке виникло в нас — і, гадаю, що у вас також, — чи є цей лист справжнім. Наш експертно-криміналістичний підрозділ підтвердив, що текст був надрукований на машинці Малкольма, яка стоїть в його кабінеті в управлінні поліції. На ньому є відбитки пальців Малкольма і його автентичний підпис.
У залі запала тиша, наче присутнім знадобилося кілька секунд, щоб перетравити отриману інформацію. А потім залунали голоси.
— Чи є інші докази того, що за убивством Дункана стояв Малкольм?
— Яким чином Малкольм спромігся допомогти «вершникам» убити старшого комісара?
— Яким чином Малкольм може бути пов’язаний з охоронцями?
— Чи не вважаєте ви, що до цієї справи причетні й інші працівники поліції?
Макбет підняв руки.
— Я не буду відповідати на запитання щодо вбивства Дункана, бо все це наразі — довільні припущення, і не більше. Лише запитання про зникнення Малкольма. По одному, будь ласка.
Тиша. Потім одна журналістка спитала:
— Чи слід нам розуміти вас так, що ви знайшли жетон Малкольма, але не знайшли його тіла?
— Річ у тім, що ми маємо справу з мулистим морським дном, а вода в нашій гавані — не з найчистіших. Легкий мідний жетон не вгрузає в намул так глибоко, як тіло, до того ж мідь віддзеркалює світло. Тому водолазам знадобиться певний час, щоб знайти Малкольма.
Макбет обвів поглядом журналістів, які хутко заходилися шкрябати ручками у блокнотах.
— А чи не є найпростішим поясненням те, що труп могла віднести течія? — поцікавився голос з гаркавим «р».
— Можливо, — відповів Макбет, зауваживши, кому належав той голос. То був один із нечисленних журналістів, який не робив нотаток. Звали його Волт Кайт. Йому й не треба було занотовувати, бо мікрофон його радіостанції маячив просто перед носом Макбета.
— Якщо Малкольм убив Дункана, а потім пошкодував, то чому…
— Стоп! — Макбет підняв руку. — Я вже сказав, що не відповідатиму на жодне запитання про вбивство Дункана, допоки ми не дізнаємося більше. А тепер, будь ласка, зважте на те, що нам треба терміново повертатися до роботи. Наш пріоритет номер один — розслідувати цю справу якомога швидше, залучивши для цього всі наявні ресурси. Нам також треба якомога швидше призначити старшого комісара, щоб забезпечити безперервність роботи, яку поліція виконує в інтересах нашого міста.
— Чи правильним буде сказати, що наразі ви, Макбете, є виконувачем обов’язків начальника поліції?
— З формальної точки зору — так.
— А з практичної?
— З практичної… — Макбет на мить замовк. Швидко глянув на свій аркуш. Облизав губи. — Ми є групою досвідчених керівників підрозділів, які вже перебрали на себе керівництво, і я не побоюся сказати, що ми вже володіємо ситуацією і взяли її під контроль. Я також не побоюся сказати, що для того, аби досягти рівня Дункана, нам знадобиться певний час. Дункан був провидцем, героєм, який загинув у битві з силами зла, силами, які вважають, що сьогодні вони перемогли. — Він міцно стиснув пальцями трибуну й подався вперед. — Але вони досягли лише одного: нам тільки додалося рішучості, і ми переконані в тому, що ця програна битва стане початком наступу, що приведе до остаточної перемоги сил добра. Перемоги справедливості й безпеки. Ця перемога забезпечить нам можливість відродити наше місто, повернути йому процвітання й заможність. Але ми не зможемо зробити це самотужки. Для втілення задуманого нам потрібна ваша довіра й довіра всього міста. Якщо ми її забезпечимо, то ту роботу, яку розпочав старший комісар Дункан, буде продовжено. І я, — Макбет підняв руку, наче присягаючись, — хотів би запевнити особисто, що ми не зупинимося, допоки не досягнемо цілей, які Дункан визначив для нашого міста і для всіх його мешканців.