— Дякую.
Макбет повільно курив сигарету, прислухаючись, як Леді засинала біля нього. Дивився на солідні дубові дверцята шафи. Потім відкинувся на подушку й почав пускати кільця диму в місячні промені, що линули крізь вікно, і споглядати, як вони звиваються й викручуються, мов арабські танцюристки живота. Йому не було страшно. Його захищав спецназ, його пильнував Геката, йому благоволила фортуна. Макбет підвів голову і знову втупився очима в шафу. Звідти — ані звуку. Привиди стали рідкісним явищем. Надворі теж панувала повна тиша — ані дощ, ані вітер не барабанили у шибки. Бо після дощу завжди з’являється сонце. Кохання очищає від крові, яка пролилася під час битви битви. Після гріха приходить прощення.
19
— Усім доброго ранку! — привітався Макбет, стараючись зустрітися поглядом з кожним, хто сидів за столом. — Хоча ранок і не надто добрий, бо Банко загинув, а його вбивця ось уже півтори доби вільно й безкарно розгулює на свободі. Вшануймо пам’ять Банко хвилиною мовчання.
Дафф заплющив очі.
Було незвично бачити Макбета таким серйозним; зазвичай він вітав усіх усмішкою, незалежно від погоди, яка була надворі — дощова чи сонячна, і незалежно від того, знав він ту людину чи ні. Як тоді, коли вони зустрілися вперше у сиротинці. Напевне, Макбет, глянувши на Даффа, на його одіж та волосся, подумав, що вони дуже різні, але все одно усміхнувся так, наче сягнув глибше і впізнав щось рідне, що поєднувало їх і робило таємними побратимами. Може, таке відчуття виникало у кожного, хто бачив його щиру усмішку. Вона передавала наївне переконання Макбета, що люди, які його оточували, бажали одне одному лише всього найкращого, і Дафф відчув себе єдиним циніком серед них ще тоді. Дафф багато віддав би за те, щоб мати усмішку, яка очищає всіх довкола нього.
— Даффе? — прошепотів хтось поруч. Він обернувся й поглянув у яскраві зелені очі Кетнесс. Вона кивнула головою на кінець столу для нарад, де сидів Макбет, дивлячись на нього.
— Я спитав, чи є якась нова інформація щодо розслідування вбивства, Даффе.
Дафф випрямився, прокашлявся, почервонів — йому стало ніяково. А потім заговорив. Розповів про свідків, які бачили «вершників»; сказав, що, судячи з написів на шкірянках, у стрілянині по «вольво» в ювелірній крамниці «Якобс і сини» брали участь і члени іншого мотоциклетного клубу. Повідомив, що на березі ріки під мостом Кеннета було знайдено піджак Флінса та його гаманець, хоча самого тіла й досі не знайшли. Кетнесс надала всебічний звіт про експертно-криміналістичні висновки, які підтверджували те, що вони і так уже знали: банда Свено вбила Банко і, можливо, Флінса.
— Є певні свідчення про те, що Свено був особисто присутній на екзекуції, — додав Дафф. — Біля автомобіля Банко на асфальті було знайдено недопалок сигарилли.
— Сигарилли загалом курять багато людей, — зауважив Леннокс.
— Так, але не марку Davidoff Long Panatellas, — заперечив Дафф.
— А звідки ти знаєш, що курить Свено? — спитав Леннокс, здивовано вигнувши брови.
Дафф не відповів.
— Ми маємо це припинити, — сказав Макбет. — Місто не дозволить нам терпіти подібне. Вбивство поліцейського — це напад на саме місто. Щоб керівники підрозділів, які сидять за цим столом, мали завтра довіру громадян, треба щось зробити вже сьогодні. Ми маємо без вагань вдарити всіма наявними силами, навіть ризикуючи життям полісменів. Це — війна, і тому ми мусимо користуватися воєнною риторикою. А риторика війни, як відомо, це не слова, а кулі. Тому я призначив нового голову спецназу й наділив його розширеними повноваженнями щодо використання зброї і додатковими інструкціями стосовно боротьби з організованою злочинністю.
— Перепрошую, — озвався Леннокс, — а що це за інструкції?
— Невдовзі дізнаєтесь. Їх опрацьовують саме зараз, коли ми з вами проводимо нараду.
— А хто пише ці інструкції? — поцікавилася Кетнесс.
— Офіцер поліції Сейтон, — відповів Макбет. — Новий керівник спецназу.
— Сам собі пише інструкції? — здивувалася Кетнесс. — без нашої участі…
— Зараз — час діяти, — перебив її Макбет, — а не відшліфовувати формулювання. Невдовзі ви ознайомитеся з результатом, і я впевнений, що будете задоволені ним так само, як і я. І решта мешканців міста.
— Але…
— Звісно, ви зможете надати свої поправки до інструкцій, коли вони будуть готові. А зараз нараду закінчено. За роботу, хлопці! — І усміхнувся своєю фірмовою усмішкою. — Даффе, а тебе я прошу залишитись. Мені треба з тобою поговорити.
Стільці обережно заскреготіли по підлозі.
— Ви теж можете йти, Прісцилло, — додав Макбет. — І, будь ласка, зачиніть за собою двері. Дякую.
Кімната спорожніла.
— Сідай ближче, — наказав Макбет.
Дафф підвівся й пересів на стілець поруч із Макбетом. Спробував розслабитися, дихати спокійно і вгамувати мимовільні посмикування м’язів обличчя. Він добре усвідомлював, що сидить на відстані простягнутої руки від людини, яка вбила Дункана.
— Я хотів би про дещо тебе попросити, — сказав Макбет. — І волів би, щоб ти був абсолютно чесним.
Дафф відчув, як його горло мимовільно стиснулося, а серце шалено закалатало.
— Я хочу запропонувати посаду керівника ВБОЗу іншій людині. Знаю, що ти будеш розчарований…
Дафф кивнув, а в роті у нього так пересохло, що він засумнівався — чи зможе говорити взагалі.
— … але річ у тім, що я хочу запропонувати тобі посаду свого заступника. Що ти на де скажеш?
Дафф прокашлявся.
— Дякую, — видавив він із себе.
— Ти, часом, не захворів, Даффе? — стурбовано спитав Макбет, поклавши руку Даффові на плече. — Чи все ж таки дещо розчарований? Я знаю, що ти дуже хотів стати керівником відділу організованої злочинності, а також знаю, що ти волів би краще обійняти посаду начальника оперативного відділу, ніж бути речником і помічником такого незграбного телепня, як я.
Він посміхнувся своєю щирою посмішкою, доки Дафф збирався з усіма своїми силами, щоб відповісти.
— Ти — мій друг, Даффе, і я хочу, щоб ти був біля мене. Як там йдеться у приказці?
Дафф прокашлявся.
— У якій приказці?
— Ти ж добре знаєшся на приказках, Даффе. Однак якщо ти наполягаєш на посаді керівника ВБОЗу, то я обіцяю подумати. Я ще нічого не казав Ленноксу. Але вигляд у тебе реально жахливий. Може, води принести?
— Ні, дякую, усе нормально. Я просто трохи зморений. Майже не спав перед облавою, а після вбивства Дункана не спав взагалі.
— І після цього кажеш, що лише трохи зморений?
Дафф задумливо замовк. Похитав головою.
— Взагалі-то, мені хотілося б відпочити зо два дні. Знаю, розслідування триває, але Кетнесс цілком могла б…
— Звісно, Даффе, авжеж. Немає сенсу заганяти коня лише через те, що вершник поспішає. Їдь додому у Файф. Передай від мене привіт Мередіт і скажи, що мусиш не вставати з ліжка щонайменше два дні. І це, хочеш вір, а хочеш ні, є наказом старшого комісара.
— Дякую.
— Попереджаю: я особисто перевірю, чи ти дійсно відпочиваєш у Файфі.
— Гаразд.
— А за три дні повернешся й даси мені відповідь щодо посади мого заступника.
— Домовились.
Дафф пішов прямо до туалету і виригав в унітаз.
Його сорочка вся просякла потом, і лише за годину, коли він переїжджав річку старим містком, його пульс знову уповільнився до нормального рівня.
Леді пройшла через ресторан та ігрову кімнату. Вона нарахувала дев’ятьох відвідувачів. Намагалася заспокоїти себе, що післяобідня година була найтихішим часом. Потім підійшла до Джека в реєстратурі.
— Чи були нові клієнти?
— Наразі ні, пані.
— Наразі? А чи будуть пізніше?
Він винувато усміхнувся.
— Якби ж то я знав…
— Ти заходив до «Обеліску», як я просила?
— Аякже, пані, заходив.
— І як там?
— Тихо, як і в нас.
— Ой, брешеш, Джеку!
— Так, пані, брешу.
Леді натужно розсміялась.
— Ти завжди вмієш втішити, Джеку. Як гадаєш, це — через вбивства, які тут сталися?