— А що відбувається з…
— Воно випаровується, — відповів Сейтон. — При температурі понад дві тисячі градусів усе випаровується або перетворюється на попіл. Окрім металу, який просто плавиться.
Леннокс кивнув, не в змозі відірвати очей від ринви. Там з’явилася сіра тремтлива краплина, немов в оболонці.
— Свинець, — зауважив спокійно Сейтон. — Плавиться при трьохстах п’ятдесяти градусах.
Вони замовкли, чекаючи. Сичання в печі припинилось.
І з’явилася золотава краплина.
— Температура перевищила тисячу градусів, — пояснив Сейтон.
— Що… Що це?
— Золото.
— Але ж ми забрали…
— Це зуби. Почекаймо, поки температура не перевищить тисячу шістсот, на той випадок, якщо в тілі залишилася сталь. А опісля нам доведеться тільки попіл розвіяти. Алло, ти в нормі?
Ленокс кивнув.
— Трохи голова крутиться. Я ще ніколи… мені ще ніколи… не доводилося нікого вбивати. Вам доводилося, тому, гадаю, ви знаєте, як почувається людина, яка зробила це вперше.
— Так, — тихо відповів Сейтон.
Леннокс хотів був спитати, що він відчував, коли вперше в житті вбив людину, але, помітивши лихий блиск в очах напарника, швидко передумав.
32
Макбет стояв на даху казино «Інвернесс», дивлячись у бінокль на схід. У темряві погано видно, але хіба ж то не дим піднімається з цегляної труби на фабриці «Естекс»? Якщо дим, то це означає, що справу успішно завершено. Що вони матимуть у своїх тенетах іще двох людей з руками в крові — Кайта і Леннокса. Кайт може знадобитися під час виборів мера. Якщо крім нього, Макбета, залишиться хоча б одна кандидатура. А Ленноксу невдовзі доведеться шукати нового постачальника дурману. Бо незабаром і Геката з живої людини перетвориться на спогад, на легенду.
Макбет почекав п’ятнадцять хвилин на сходах до туалету в центральному вокзалі, поки не з’явилася Стрега. Насамперед він відмовився від пакетів із «владою», які вона йому принесла, і сказав, що хоче лише передати Гекаті звістку. Він бажає зустрітися з ним якомога швидше, поінформувати про свої подальші плани, а також зробити йому подарунок від себе та Леді на знак їхньої вдячності за все те, що Геката для них зробив. Подарунок, який Гекаті неодмінно сподобається, якщо чутки про його любов до золота є правдивими.
Стрега сказала, що невдовзі передасть йому відповідь. Можливо.
Так, із труби на фабриці дійсно йшов дим.
— Любий, Тортел уже тут.
Макбет обернувся. На порозі стояла Леді. На ній була червона сукня.
— Іду. Я казав, що ти маєш чудовий вигляд?
— Казав. І, бачу, казатимеш сьогодні ще не раз. Тому давай говоритиму я, щоб усе йшло за планом.
Макбет усміхнувся. Так, вона й справді повернулася з темряви.
В ігровій кімнаті та ресторані було так багато відвідувачів, що їм довелося проштовхуватися до ігрового столу, встановленого в окремій маленькій кімнаті в кінці ресторану, де на них уже чекав Тортел.
— Ти сьогодні сам? — поцікавився Макбет, тиснучи мерові руку.
— Молодь сьогодні іспити складає, — усміхнувся Тортел. — За дверима така черга!
— Ще із шостої години, — мовила Леді, сідаючи поруч. — У нас так багато відвідувачів, що мені довелось умовляти нашого Джека знову виступити в ролі круп’є.
— І це свідчить про те, що в нашому місті достатньо місця для двох казино, — зазначив Тортел, помацавши свою краватку-метелика. — Ви ж знаєте, як сердяться виборці, коли їм не дозволяють циндрити їхні гроші.
— Цілком згодна, — Леді жестом покликала офіціанта. — Як сьогодні успіхи у нашого мера, Джеку?
— Наразі зарано казати, — відповів зі свого робочого місця Джек, убраний в червону уніформу круп’є. — Іще карту, пане мере?
Тортел поглянув на свої дві карти.
— Хто не ризикує, той не п’є шампанського. Я правильно кажу, Леді?
— Ще й як правильно! Саме тому я вирішила розповісти вам про консорціум, який хоче вкласти капітал і не лише викупити «Обеліск», а й оновити його та відкрити знову як одне з найбільш привабливих казино нашої країни. Звісно, існує певний фінансовий ризик, зважаючи на підмочену репутацію «Обеліску», але ми готові довіритися новому власнику й оновленому профілю цього казино.
— Ви кажете «ми готові», Леді?
— Так, саме «ми», бо я також у тому консорціумі. Разом з Яновичем, інвестором на ринку нерухомості зі столиці. Як ви вже зазначили, інтереси міста вимагають, щоб «Обеліск» знову запрацював. Лишень подумайте про податкові надходження з інших округів нашої країни, які зможе забезпечити «Обеліск»! Тож коли ми за кілька місяців відкриємо оновлене розкішне казино, воно перетвориться на туристичну принаду. Люди зі столиці їхатимуть до нашого міста, щоб пограти в азартні ігри, Тортеле.
Мер поглянув на карту, яку йому здав Джек, і зітхнув.
— Схоже, що сьогодні — не мій вечір.
— Він все ще може стати вашим, — мовила Леді. — Ще не всі акції консорціуму розкуплені, тому ми вас теж вважаємо потенційним інвестором. Бо ж вам потрібне якесь джерело доходів після того, як скінчиться ваша каденція?
— Інвестором? — розсміявся Тортел. — На жаль я як мер не маю ані законної можливості, ані відповідних грошей, щоб викупляти цінні папери компаній, тож у разі майбутнього розпродажу акцій доведеться обійтися без мене.
— Сплатити за акції можна у різний спосіб, — зазначила Леді. — Наприклад, наданими послугами.
— І що ж ви пропонуєте, моя прекрасна герцогине?
— Хочу, щоб ви публічно підтримали Макбета на виборах мера.
Тортел глянув на свої карти.
— Я ж уже пообіцяв, що підтримаю, і всі добре знають, що свої обіцянки я виконую.
— Йдеться про нинішні вибори.
Тортел відвів очі від карт і поглянув на Макбета.
— Нинішні вибори?
Леді поклала свою долоню на руку мера і прихилилася до нього.
— Так, саме на нинішніх, бо ви не будете балотуватись.
— Як це — не буду? — закліпав очима мер.
— А так: ви спершу заявили, що будете, а потім передумали.
— А чому це?
— Тому, що здоров’я ваше не в найкращому стані, а робота мера потребує людини молодої та енергійної. Людини майбутнього. А коли ви перестанете бути мером, то матимете можливість приєднатися до консорціуму, який фактично стане монополістом у нашому місті і, на відміну від тих карт, які ви тримаєте наразі в руках, зробить вас дуже багатою людиною.
— Але ж я не збираюся…
— Ви порекомендуєте електорату обрати Макбета своїм наступником, бо він — людина з народу, яка працюватиме для народу і народними потребами буде керуватися. А ще тому, що він здолав Свено та Гекату, продемонструвавши, що у нього слова не розходяться з ділом.
— Гекату?
— Тут ми з Макбетом дещо забігаємо наперед, але Геката, запевняю уже мрець. Ми збираємося викликати його на зустріч, з якої він не повернеться живим. Це — обіцянка, а мене знають як людину, яка свої обіцянки виконує, мій любий мере.
— А якщо я не погоджуся на цю акціонерну угоду? — спитав мер, виплюнувши два останніх слова, мов гнилі виноградини.
— Тоді на вас чекає ганьба.
Тортел відсунув свого стільця і взяв двома пальцями одне зі своїх підборідь.
— Що іще ти хочеш мені сказати, жінко?
— Гадаю, нам не варто продовжувати в такому дусі, — відказала Леді.
Джек покашляв, постукуючи пальцем по колоді.
— Іще карту, пане мер?
— Ні, досить, — гаркнув Тортел, не зводячи з Леді очей.
— Як хочете. В такому разі вас заарештують за непристойні стосунки з неповнолітнім хлопцем. — Вона кивнула на карту, яку поклав перед ним Джек, і перевернула її. — Ось бачите, ви вже зайшли надто далеко. І програли.
Тортел витріщився на неї своїми риб’ячими очима.
— Ви мене не здолаєте, — просичав він. Чули? Ви мене не здолаєте!
— Якщо нам вдасться здолати Гекату, то вас — і поготів.
Тортел підвівся. Злобно блиснув на них очима. Всі його численні підборіддя, його багрове лице, усе його тіло тремтіло від люті. Крутнувшись на п’ятах, він почвалав геть, посвистуючи внутрішніми боками штанів на товстих стегнах, які терлися одне об одне.