Перед глядачами з’явились обриси величезної гори. Вона займала майже весь екран, а тіні трьох героїв біля неї зобразили зовсім крихітними. Але коли вони почали підніматися на гору, вона дедалі меншала, пласкішала, аж доки герої не опинилися на рівнині, піднявшись на самісіньку верхівку.
— На гору Тяньшань вели сім тисяч сходинок. І на самісінькій верхівці, так високо, що навіть найсильніший орел не зміг би туди долетіти, стояв храм. З того храму троє героїв піднялися на небо й зайшли до Пантеону, оселі богів.
Троє героїв підійшли до воріт, схожих на ті, що охороняли вхід до Академії. Ці ворота були вдвічі вищі за самих героїв, оздоблені надзвичайними візерунками метеликів і тигрів, а охороняла їх велика черепаха, яка низько схилила голову, дозволяючи пройти.
— Першого героя, найсильнішого з-поміж товаришів, прикликав Повелитель Драконів. Герой був на голову вищим за друзів. Він мав широку спину й руки завтовшки зі стовбур дерева. Боги визначили його лідером трійці. «Якщо я маю командувати військами Нікані, мені потрібен гарний меч», — сказав він і став на коліно біля ніг Повелителя Драконів. Повелитель Драконів наказав йому встати й подарував найсильнішому з товаришів величезний меч. Так герой став Воїном.
Постать Воїна окреслила мечем велику арку над головою і рвучко опустила його донизу. Там, куди вцілив меч, із землі посипалися золотаві іскри.
— Другим героєм була дівчина. Вона пройшла повз Повелителя Драконів, Повелителя Тигрів і Повелителя Левів — усі вони були богами війни, а отже, богами чоловіків. І промовила: «Я жінка, а жінці, порівняно з чоловіками, потрібна інакша зброя. Місце жінки не в гущі битви. Поле бою для жінки — це хитрощі й зваблення». Вона стала на коліно перед постаментом Нюйви, Богині Равликів. Нюйві її слова припали до душі, і вона зробила жінку смертоносною, як отруйні змії, наділила її здатністю заворожувати, як гіпнотизує удав. Так народилася Зміївна.
З-під сукні Зміївни ковзнув великий змій і обвився навколо її тіла, вмостившись спочивати на плечах. Глядачі заплескали в долоні витонченому трюку лялькаря.
— Третій герой був найсмиреннішим. Слабкий та хворобливий, він не міг тренуватися так, як двоє його друзів. Але він був невідступним та непохитним у своїй відданості богам. Він не благав послуг від жодного божества Пантеону, бо знав, що не гідний того. Натомість став на коліно перед черепахою, яка його впустила. «Я прошу тільки сили оберігати друзів та мужності захистити свою країну», — сказав він. Черепаха відповіла: «Ти отримаєш це — і навіть більше. Зніми в мене з шиї ланцюг із ключами. Віднині й довіку ти Хранитель Воріт. Ти маєш знаряддя, щоб відчинити звіринець богів, де замкнені істоти всіх подоб: і красиві, і монстри, яких герої винищили дуже давно. Ти командуватимеш ними на власний розсуд».
Тінь Хранителя Воріт у мантії повільно підняла руки, і позаду нього завирували тіні різних форм та розмірів. Дракони. Демони. Істоти. Вони обгорнули Хранителя Воріт немовби саваном із мороку.
— Щойно вони спустилися з гори, монахи, які колись їх тренували, зрозуміли, що трійця перевершила в уміннях навіть найстаршого майстра в храмі. Розлетілися чутки — і майстри бойових мистецтв із усіх земель уклонилися дивовижній майстерності трьох героїв. Репутація Тріади міцнішала. Тепер, коли їхні імена знали в усіх дванадцяти провінціях, Тріада надіслала кожному Воєначальнику запрошення на великий бенкет біля підніжжя гори Тяньшань.
Дванадцять фігур, які представляли відповідні провінції, з’явилися на екрані. У кожного на шоломі був плюмаж, який зображував культову тварину провінції: Півня, Бика, Зайця, Мавпу тощо.
— Воєначальники були дуже гордовиті і розлютилися, що інших одинадцятьох також запросили. Кожен думав, що Тріада покликала лише його одного. Воєначальники були майстрами інтриг і миттю почали розмірковувати над планом помсти Тріаді.
Екран затягнуло моторошним багряним туманом. Тіні Воєначальників схилили голови один до одного над чашами, немовби вели підлі перемовини.
— Але посеред трапези вони усвідомили, що не можуть поворухнутися. Зміївна отруїла їхні напої речовиною, що викликала заніміння, а Воєначальники випили немало чаш соргового вина. Доки вони, знерухомлені, сиділи на місцях, на стіл перед ними вийшов Воїн. Він заявив: «Сьогодні я проголошую себе Імператором Нікані. Якщо підете проти мене, я зарубаю вас, і ваші землі стануть моїми. Але якщо присягнете служити мені союзниками, битися як генерали під моїми знаменами, я винагороджу вас статусом та владою. Ви більше ніколи не боронитимете кордонів від іншого Воєначальника. Більше ніколи не боротиметеся за домінування. Усі ви будете рівними під моїм началом, і я стану найвидатнішим лідером цього королівства з часів Червоного Імператора».
Тінь Воїна здійняла меч до небес. З вістря меча вирвалася блискавка як символ божественного благословення.
— Коли Воєначальники знову змогли поворухнутись, усі погодилися служити новому Імператору Драконів. Так Нікань об’єднали, не проливши й краплі крові. Уперше за багато століть Воєначальники воювали під одними знаменами, згуртувавшись під проводом Тріади. І вперше за новітню історію Нікань виступила об’єднаним фронтом проти загарбників Федерації. Нарешті ми витіснили гнобителів. Імперія знову стала вільною.
На екрані знову з’явились обриси гірської місцевості, але цього разу землі заповнювали гвинтоподібні пагоди з храмами й селищами. Це була країна, вільна від загарбників. Країна, благословенна богами.
— Сьогодні ми святкуємо об’єднання дванадцяти провінцій, — сказав лялькар. — Ми вшановуємо Тріаду. І віддаємо почесті богам, які їх обдарували.
Діти вибухнули оплесками.
Коли вони вийшли з намету, Кітай спохмурнів.
— Я ніколи не розумів, яка це страшна розповідь, — тихо промовив він. — Коли ти малий, то вважаєш Тріаду такою розумною, але насправді це просто історія про отруту й примус. Звична річ у нікарській політиці.
— Я не знаю про нікарську політику, — сказала Жинь.
— А я знаю, — скривився Кітай. — Батько розповідає мені про все, що відбувається в палаці. І там точнісінько так, як розповідав лялькар. Воєначальники завжди готові вчепитись один одному в горлянку, змагаючись за увагу Імператриці. Жалюгідне видовище.
— Що ти маєш на увазі?
Кітай був стривожений.
— Тобі відомо, що Воєначальники були настільки заклопотані міжусобицями, що дозволили муґенцям захопити країну під час Макових війн? Батько переконаний, що це трапиться знову. Пригадуєш, що Їм розповідав нам першого дня? Він мав рацію. Муґенці не сидять на своєму острові склавши руки. Батько вважає, що це лише справа часу, коли вони нападуть знову, а тому непокоїться, що Воєначальники не сприймають цієї загрози достатньо серйозно.
Усі майстри в Академії переймалися роз’єднаністю Імперії. Хоча формально Міліція перебувала під контролем Імператриці, дванадцять підрозділів набирали солдатів переважно з відповідних провінцій, і вони перебували під безпосереднім командуванням Воєначальника провінції. А відносини між провінціям ніколи не були гарними… До переїзду в Сінеґард Жинь не розуміла, як глибоко вкоренилася у вихідців із півночі зневага до півдня.
Але говорити про політику Жинь не хотілося. Ці вихідні вперше за довгий час дали їй змогу розслабитись, і вона не бажала забивати собі голову тим, чому зарадити не могла, наприклад неминучою війною. Вона ще була під враженням від вистави в ляльковому театрі тіней і воліла б, щоб Кітай облишив серйозні питання.
— Мені сподобалася частина про Пантеон, — сказала вона трохи згодом.
— Ну звісно ж. Це єдина частина, яка є чистою вигадкою.
— Та ну? А хто сказав, що члени Тріади не були шаманами?
— Вони були майстрами бойових мистецтв. Політиками. Без сумніву, надзвичайно талановитими солдатами. Але частина про шаманізм — це просто перебільшення, — відповів Кітай. — Ти ж знаєш, що нікарці люблять прикрашати розповіді про війну.
— Але з чого ж зародилися ці розповіді? — наполягала вона. — Тріада мала вкрай незвичайні сили як для дитячої казки. І якщо їхні сили були лише міфом, то як так сталося, що міф завжди однаковий? Про Тріаду чули навіть у Тікані. Історія не змінюється залежно від провінцій. Вони завжди лишалися Хранителем Воріт, Воїном та Зміївною.