Психодуховний напад був спустошливим і миттєвим.
Вона розбила Туйрів світ, немов скло, немовби він існував у дзеркалі, а вона розтрощила його об гострий кут, і він опинився у пастці моменту розбиття, тож воно не закінчилося за лічені секунди, а розтяглося на цілу вічність. Звідкись почувся крик, дедалі гучніший, і кінця йому не було. Очі Зміївни стали безбарвною білою пеленою, що застилала йому зір і перетворювала все на біль. Туйр шукав прихистку в тінях, але його богині ніде не було, натомість ті гіпнотичні очі були всюди. Куди б він не кинувся, очі дивилися на нього. Велика Змія засичала, її погляд вивчав його, свердлив, паралізував…
Туйр знову покликав свою богиню, але та знову мовчала, її відтіснила сила, безмежно могутніша за саму темряву.
Су Дадзі спрямувала на Туйра щось давніше за саму Імперію. Давніше за сам час.
Туйрів світ перестав обертатися. Вони з Імператрицею дрейфували наодинці в центрі урагану кольорів, зупинившись лише з її милості. Він знову набув форми — і то вже була не змія, а богиня в образі Су Дадзі, жінка.
— Не тримай на мене зла. У цій грі задіяні сили, яких ти не здатен зрозуміти, супроти яких твоє життя марне.
І хоча вона здавалася смертною, її голос лунав звідусіль, зароджуючись десь у ньому, вібрував у його кістках. Він був єдиним, що існувало, доки вона не пом’якшала й не дозволила йому заговорити.
— Навіщо ви це робите? — прошепотів Туйр.
— Жертва не питає мотивів хижака, — просичало щось, що не було Су Дадзі. — Мертві не питають у живих. Мертві не кидають викликів богам.
— Я вбивав заради вас, — сказав Туйр. — Для вас я зробив би що завгодно.
— Знаю, — відповіла вона й ударила його в обличчя. Вона говорила з буденним смутком і на мить знову здалася Імператрицею. Кольори потьмяніли. — Ти дурень.
Вона виштовхнула його з корабля.
Біль утоплення, усвідомив Туйр, приходить від боротьби. А він не міг боротися. Кожна частина була паралізована, не здатна навіть заплющити очі від жалкої солоної води.
Туйр нічого не міг удіяти, лише померти.
Він занурювався назад у темряву. Назад у глибину, де не почує й звуку, не побачить і спалаху світла, не відчує нічого, де й нема нічого живого.
Назад до м’якого спокою лона.
Назад до матері. Назад до своєї богині.
Смерть шамана не лишилася непоміченою у світі духів. У мить загибелі Туйра виміром невідомого прокотилася психодуховна хвиля.
Її відчули далеко на піках гір Вудан, де, схований від світу, височів Замок Ночі. Її відчув Провидець Химерних Дітей, загублений син останнього істинного хана Внутрішніх держав.
Блідий Провидець перетнув площину духів так само легко, як проходив крізь двері, і коли він глянув на свого командира, то побачив лише розбиті обриси того, що колись було людиною. На горизонті прийдешнього він побачив землі, охоплені димом і вогнем. Побачив батальйони кораблів, які перетинають вузьку протоку. Побачив початок війни.
— Що ти бачиш? — запитав Алтань Тренсинь.
Біловолосий Провидець закинув голову до неба, відкриваючи погляду довгі нерівні шрами по обидва боки блідої шиї. Він неприємно ґелґотливо засміявся.
— Він помер, — сказав Провидець. — Справді помер.
Алтань міцно впився пальцями Провидцю в плече.
Провидець повільно розплющив очі. За тонкими повіками була лише білість. Ані зіниць, ані райдужки, ані бодай цятки кольору. Лише блідий гірський краєвид, ніби свіжий сніг, ніби саме ніщо.
— Була Гексаграма.
— Розкажи, — попрохав Алтань.
Провидець повернувся до нього обличчям.
— Я бачив правду про три речі. Перша: ми на порозі війни.
— Це ми знаємо, — сказав Алтань, але Провидець його перебив.
— Друга: ми маємо ворога, якого любимо.
Алтань напружився.
— Третя: Туйр відійшов.
Алтань важко зглитнув.
— І що це означає?
Провидець узяв його за руку. Підніс до вуст і поцілував.
— Я бачив кінець речей, — сказав він. — Форма світу змінилася. Боги тепер ходять у людях, як не ходили дуже, дуже давно. Туйр не повернеться. Химерні Діти тепер відповідають перед тобою, і ти лишився сам.
Алтань повільно видихнув. Він відчував водночас і шалену тугу, і шалене полегшення. Тепер у нього немає командира. Ні. Він сам командир.
«Тепер Туйр мене не спинить», — подумав він.
Смерть Туйра відчув і сам Хранитель Воріт, який усі ці роки тримався на межі, не до кінця мертвий і не до кінця живий, замкнений у смертній оболонці, хоча сам не був смертним.
Хранитель Воріт був зламаний і спантеличений, він забув значну частину того, ким був, але дечого він ніколи не зміг би забути: слід від отрути Зміївни.
Хранитель Воріт відчув, як її давня сила розсіюється в порожнечі, що водночас і відділяє їх, і зводить докупи. І здійняв голову до неба, знаючи, що ворог повернувся.
Смерть Туйра відчула і юна учениця Сінеґарда, яка медитувала на самоті, поки однокласники спали. Вона спохмурніла від неспокою, який чітко відчула, але не збагнула.
Вона, як і завжди, думала над тим, що станеться, якщо вона не послухається майстра, ковтне макове зерно й переступить межу, щоб знову поговорити з богами.
Якщо не лише поговорить із ними. Якщо приведе одного з них із собою.
І хоча їй заборонили кликати Фенікса, це не заважало Феніксу кликати її.
«Скоро, — нашіптував Фенікс їй уві сні. — Скоро ти покличеш мене заради моєї сили, і коли настане час, не зможеш опиратися. Скоро ти знехтуєш застереженнями Жінки та Хранителя Воріт і впадеш у мої полум’яні обійми. Я можу зробити тебе видатною. Можу зробити легендою».
Вона намагалась опиратися.
Намагалась очистити розум, як учив її Дзян, намагалася звільнити голову від полум’я й гніву.
І розуміла, що не може.
Розуміла, що не хоче.
У перший день сьомого місяця між Вісімнадцятим батальйоном Збройних сил Федерації і нікарським патрулем у провінції Коня, що на півночі межувала з Внутрішніми державами, виникла ще одна прикордонна сутичка. Після шестигодинного бою сторони домовилися про припинення вогню. У ніч вони відійшли в нестійкому перемир’ї.
Наступного дня солдат Федерації не відзвітував про ранкове патрулювання. Ретельно обшукавши табір, генерал Федерації з прикордонного міста Муріден зажадав, щоб нікарський генерал відчинив ворота свого табору для обшуку.
Нікарський генерал відмовив.
Третього дня Імператор Федерації Муґень Рьохай відправив до Імператриці Су Дадзі дипломатичного посланця з офіційною вимогою повернути його солдата в Муріден.
Імператриця прикликала до трону в Сінеґарді всіх дванадцятьох Воєначальників і три доби обмірковувала рішення.
На шостий день Імператриця офіційно відповіла, що Рьохай може поцілувати себе в дупу.
На сьомий день Федерація Муґень оголосила війну Імперії Нікань. По всьому лукоподібному острову жінки витирали сльози радості та купували фігурки Імператора Рьохая, аби повісити їх у домівках. Чоловіків призвали до резервних сил, а діти вибігли на вулиці з криками святкової кровожерливості нації у війні.
На восьмий день батальйони солдатів Федерації висадилися в порту Мурідена й винищили місто. Зустрівшись із опором Міліції провінції, вони наказали вишикувати та розстріляти всіх осіб чоловічої статі в Мурідені, включно з дітьми й немовлятами.
Жінок урятував лише квапливий перехід армії Федерації вглиб країни. На шляху війська грабували селища, конфісковували зерно й транспортних тварин для власних потреб. Кого не вдавалося забрати з собою — вбивали. Вони не потребували припасів. Брали все необхідне з країни, якою просувалися. Ішли шляхом війни до серця країни, до столиці.
На тринадцятий день до кабінету Дзіми Лайн в Академії прилетів поштовий орел. Послання було простим:
«Провінція Коня не вистояла. Муґенці йдуть у Сінеґард».
— У певному розумінні це круто, — сказав Кітай.