Усі заняття в Сінеґарді тимчасово призупинили. Майстри знову повернулися на посади, полишені десятиліття тому. Ірдзях узяв на себе стратегічне командування Сінеґардськими резервними силами. Еньжо зі своїми учнями повернулася до центральної міської лікарні, щоб обладнати там військовий шпиталь. Дзіма прийняла бойове командування над містом, розділивши цю посаду з Воєначальником Барана. Частково це накладало на них обов’язок горлати на місцевих чиновників та лаяти очільників ескадронів.
Перспектива була похмурою. У Восьмому підрозділі налічувалося три тисячі сильних чоловіків, але цього заледве б вистачило, щоб зупинити десятки тисяч загарбників. Воєначальник Барана послав за підкріпленням із Третього підрозділу, який повертався з патрулювання на півночі біля Внутрішніх держав, але Третій навряд чи встигне прибути раніше за Федерацію.
Дістатися до Дзяна було майже неможливо. Або він був у кабінеті Дзіми, переглядаючи можливі плани з Ірдзяхом, або ж його взагалі не було на території Академії. Коли Жинь нарешті змогла його перехопити, він здався їй роздратованим і нетерплячим. Їй довелося бігти, щоб не відставати, коли він спускався сходами.
— Ми призупиняємо навчання, — сказав він. — Ти могла помітити, що зараз трохи непідхожий час. Я не можу зараз навчати тебе належним чином.
Він проштовхнувся повз неї, але вона схопила його за рукав.
— Майстре, я хочу запитати: а якщо ми прикличемо богів? Я маю на увазі, проти Федерації?
— Про що це ти? — схоже, її слова приголомшили його. — Зараз не найкращий час для цього.
— Звісно ж, існують застосування в бою, яких ми не вивчали, — тиснула вона.
— Ти вчилася радитися з богами, — наполягав він. — А не приводити їх на землю.
— Але вони можуть допомогти нам битися!
— Що? Ні. Ні! — Він плеснув у долоні й, помітно схвильований, заговорив: — Ти чула бодай слово з того, що я говорив тобі протягом цих двох років? Я говорив, що боги — це не зброя, з якої просто можна здмухнути пил і пустити в діло. Богів не можна прикликати в битві.
— Це неправда, — сказала вона. — Я читала звіти з походів Червоного Імператора. Я знаю, що монахи прикликали богів проти нього. І племена Внутрішніх держав…
— Племена Внутрішніх держав шукали в богів зцілення. Прагнули отримати наставництво та просвітлення, — перебив Дзян. — Вони не кликали богів на землю, бо розуміли більше. Кожна війна, яку ми вестимемо з допомогою богів, матиме жахливі наслідки. Така ціна. Завжди є ціна.
— А який тоді сенс? — випалила вона. — Навіщо взагалі вивчати вірування?
На обличчі Дзяна проступив жахливий вираз. Подібний до того, що був у нього, коли кабана Суньдзи відправили на бійню, коли вона сказала наставникові, що хоче обрати стратегію. Дзян був наче пораненим. Зрадженим.
— Сенс кожного уроку не в тому, як знищити, — сказав він. — Я вчив тебе вірувань, щоб допомогти віднайти рівновагу. Вчив тебе так, щоб ти зрозуміла, що всесвіт — це більше, ніж ми здатні осягнути. Я вчив тебе не для того, щоб ти використала ці знання як зброю.
— Боги…
— Богів не можна використовувати на нашому боці й прикликати їх. Боги такі віддалені від нашої здатності їх розуміти, що будь-яка спроба використати їх як зброю неодмінно призведе до катастрофи.
— А Фенікс?
Дзян зупинився.
— О ні. О ні, ні, ні.
— Бог спірлійців, — продовжувала Жинь. — Щоразу, коли його кликали, він відповідав. Якщо нам вдасться просто…
Дзяна немовби пронизав нестерпний біль.
— Ти знаєш, що сталося зі спірлійцями.
— Але вони спрямовували вогонь задовго до Другої Макової війни! Вони століттями практикували шаманізм! Сила…
— Сила поглине тебе, — різко сказав Дзян. — Ось що робить полум’я. Як гадаєш, чому спірлійці так і не відстояли свою свободу? Тобі не здається, що така раса не могла так довго лишатися підкореною? Якби їхня сила була стабільною, вони б завоювали всю Нікань. Як так сталося, що вони не пішли проти Імперії? Жинь, вогонь убив їх так само, як і наділив силою. Він позбавив їх глузду, відібрав здатність думати про себе самих, аж доки не дійшло до того, що вони тільки й могли битися та знищувати за наказом. Спірлійці були одержимі власною силою, і доки Імператор давав їм дозвіл влаштовувати бійні, не надто переймалися чимось іншим. Спірлійці колективно обманювали себе. Вони прикликали вогонь, але їх заледве можна вважати взірцем для наслідування. Червоний Імператор був жорстокий та безжальний, але навіть йому вистачило здорового глузду не тренувати шаманів у лавах Міліції, окрім спірлійців. Якщо ставитися до богів як до зброї, то це принесе лише смерть.
— Ми на війні! Ми однаково можемо померти. То, може, прикликавши богів, матимемо шанс відбитися. Що такого поганого може статися?
— Ти така юна, — м’яко сказав він. — Ти й гадки не маєш.
Після цього Дзян наче під землю провалився. Жинь знала, що він свідомо уникає зустрічі з нею, як уже робив перед Випробуваннями і щоразу, коли не хотів розмовляти. Її це дуже гнітило.
«Ти така юна».
А це гнітило ще дужче.
Не така вона вже і юна, аби не розуміти, що її країна на порозі війни. Не така вже і юна, щоб не боронити її.
Діти перестають бути дітьми, коли їм у руки вкладають меч. Коли їх навчають битися на війні, а потім озброюють і кидають на передову, вони вже не діти. Вони солдати.
Час Сінеґарда добігав кінця. Розвідка щоденно повідомляла, що війська Федерації вже майже на порозі.
Жинь не могла заснути, хоча відчайдушно потребувала сну. Щоразу, коли вона заплющувала очі, лавиною накочувалася тривога. Удень у голові все пливло від виснаження й очі пекли, проте вона так і не змогла заспокоїтися достатньою мірою, щоб відпочити. Вона спробувала медитувати, але свідомість захоплював жах. Від страху серце шалено калатало в грудях і було нічим дихати.
Уночі Жинь лежала сама в темряві й знову чула поклик Фенікса. Він проникав у сни, спокусливо нашіптував їй зі свого виміру. Спокуса була такою сильною, що майже зводила з розуму.
«Я допоможу тобі зберегти здоровий глузд», — пообіцяв Дзян.
Але не допомагав. Він показав їй велику силу, дивовижну силу, достатньо могутню, щоб захистити місто та країну, а потім заборонив її торкатися.
Жинь корилася, бо він її майстер, а відданість між майстром і учнем щось означає, навіть у часи війни.
Але це не завадило їй прийти до саду, знаючи, що Дзян не в Академії, і заштовхати кілька жмень макових зерен у передню кишеню.
Роздiл 11
Коли основна колона Збройних сил Федерації підійшла до Сінеґарда, муґенці навіть не намагалися приховати свого прибуття. Не було потреби. Сінеґард уже знав, що вони наближаються, і страх, який наганяла Федерація, давав значно більшу стратегічну перевагу, аніж елемент несподіванки. Вони просувалися трьома колонами, маршируючи з трьох боків, окрім заходу, де Сінеґард прикривали гори Вудан. Муґенці крокували з величезними багряними знаменами, які розвівалися в них над головами, осяяні піднятими факелами.
«За Рьохая, — зазначалося на знаменах. — За Імператора».
У «Принципах війни» великий військовий теоретик Суньдзи попереджав не атакувати ворога, який зайняв вищу позицію. На височині є перевага спостереження, й доводиться виснажувати свої війська підйомом на пагорб.
Стратегія вторгнення Федерації була величезним «та пішов ти» у бік Суньдзи.
Щоб штурмувати Сінеґард згори, муґенцям довелося б піднятися в гори Вудан, а це затримало б напад Федерації майже на цілий тиждень. Федерація не давала Сінеґарду тижня. Федерація мала вдосталь зброї та людей, щоб узяти Сінеґард знизу.
З вигідної позиції високо на південному мурі Жинь спостерігала за наближенням військ Федерації, схожих на полум’яного змія, що звивався долиною, оточуючи Сінеґард з бажанням придушити його й заковтнути.
«Я хочу сховатися. Хочу, аби хтось сказав, що я в безпеці, що це лише жарт, поганий сон».
Тієї миті Жинь усвідомила, що весь цей час лише гралася в солдата, гралася у відвагу.