— Привіт. Я хочу скликати нараду. Але спершу вирішив запитати, як ти? — Алтань не дивився на неї, коли говорив, натомість заклопотано писав щось на розгорнутій на столі мапі. — Вибач, раніше не міг, розгрібав бюрократичне лайно.
— Усе гаразд, — Жинь неспокійно перебирала пальцями. Алтань видавався виснаженим. — Воєначальники, які вони?
— Від них майже жодної користі, — Алтань непристойно вилаявся. — Воєначальник Бика — слизький політикан, а Воєначальник Барана — невпевнений у собі дурень, який схиляється туди, куди подме вітер. Дзюнь тримає їх на короткому повідку, і єдине, у чому вони сходяться, так це в ненависті до Цике. А це означає, що ми не отримуємо припасів, підкріплення чи розвідданих, і якби вирішували вони, нас не пустили б навіть у їдальню. Так війна не ведеться.
— Мені прикро, що тобі доводиться все це розгрібати.
— Це не твоя проблема, — він відірвав погляд від мапи. — То що думаєш про свій підрозділ?
— Вони дивні, — сказала вона.
— Та невже?
— Схоже, жоден не розуміє, що ми в зоні війни, — перефразувала вона.
Усі солдати регулярних підрозділів, які траплялися їй за ці дні, були спохмурнілі й виснажені, а спілкувалися й поводилися Цике так, немовби вони непосидючі діти: радше знуджені, аніж налякані, а ще — неорганізовані й відірвані від реальності.
— Вони професіональні вбивці, — сказав Алтань. — І стали нечутливими до небезпеки, всі, крім хіба Унеґеня. Той боїться й власної тіні. А решта можуть діяти так, наче не розуміють, чому всі такі налякані.
— Тому Міліція їх так ненавидить?
— Міліція ненавидить нас тому, що ми маємо необмежений доступ до психоделіків, ми можемо те, що їм не до снаги, і вони не розуміють, чому так. Дуже важко пояснити поведінку Цике тим, хто не вірить у шаманів, — сказав Алтань.
Жинь могла лише поспівчувати Міліції. Напади люті Суні траплялися часто й прилюдно. Цара шепотілася з птахами на очах в інших солдатів. А щойно пішли чутки про склад галюциногенів Енькі, вони розлетілися, мов лісова пожежа, і солдати підрозділів не могли зрозуміти, чому лише Цике дають доступ до морфіну.
— То чому б просто не спробувати їм розповісти? — запропонувала вона. — Я про те, як працює шаманізм.
— Бо це ж так легко? Але повір мені. Вони бачили достатньо, — Алтань показав на свою мапу. — Але до тебе вони ставляться добре, еге ж? З кимось уже подружилася?
— Мені подобається Жамса, — промовила вона.
— Він чарівний. Наче новий цуцик. Ти вважаєш його гарненьким, доки він не помочиться на меблі.
— А він таке робив?
— Ні. Але якось підклав лайно в подушку Бадзі. Не забувай про його темний бік, — Алтань скривився.
— Скільки йому років? — Жинь мусила запитати про це.
— Щонайменше дванадцять. Навряд чи більше п’ятнадцяти, — Алтань знизав плечима. — Бадзі має теорію, що насправді то сорокарічний чоловік, який не старіє, бо ми так і не помітили, щоб він підріс, але Жамса й близько не настільки зрілий.
— І ви берете його в зону війни?
— Жамса сам бере себе в зону війни, — відповів Алтань. — Просто спробуй його зупинити. Ти вже бачилася з іншими? Є якісь проблеми?
— Жодних проблем, — квапливо сказала вона. — Усе гаразд, от тільки…
— Вони не закінчували Сінеґард, — закінчив він замість неї. — Ані розпорядку. Ані дисципліни. Нічого з того, до чого ти звикла. Адже так?
Жинь кивнула.
— Їх не можна вважати просто Тринадцятим підрозділом. Ними не вийде командувати, як сухопутними військами. Вони ніби шахові фігури, правда? От тільки надзвичайно різні й мають надмірну силу. Бадзі найдосвідченіший, і, мабуть, саме він мав би бути командиром, але його відволікає все, що має ноги. Унеґеню гарно вдається збирати розвіддані, але він боїться власної тіні. А ще слабкий у відкритому бою. Від Аратші жодної користі, якщо поруч немає води. Суні завжди можна брати в перестрілки, але майстерності йому бракує, тож доручити щось складніше не вийде. Цара — найкраща лучниця, яку я тільки бачив, і можливо, найпридатніша, але вона посередня в ближньому бою. А Чаґхань — це ходяча психобомба, але лише коли він тут, — Алтань підняв руки вгору. — Склади все це докупи й спробуй розробити стратегію.
Жинь глянула на позначки на мапі.
— Але ти щось маєш на думці?
— Гадаю, що так, — його обличчя розпливлося усмішкою.— Чому б тобі не гукнути решту?
Першим прийшов Жамса. Від нього підозріло пахло порохом, хоча Жинь і гадки не мала, де він міг його дістати. Бадзі та Унеґень з’явилися через декілька хвилин після нього, несучи діжку Аратші. Цара прийшла разом з Енькі, гаряче обговорюючи щось Цариною мовою. Коли вони побачили інших, то швидко замовкли. Суні прийшов останнім, і Жинь подумки зітхнула з полегшенням від того, що він сів на іншому краю кімнати.
У кабінеті Алтаня був лише один стілець, тож вони сіли колом на підлозі, немов школярі. Аратша бадьоро височів у кутку, нависаючи над ними, наче карикатурна водяна рослина.
— Банда знову в зборі? — радісно промовив Жамса.
— Без Чаґханя, — відповів Бадзі. — Коли він повернеться? Царо? Приблизне місцеперебування?
Цара похмуро зиркнула на нього.
— Не зважай, — сказав Бадзі.
— Усі тут? Добре.
Алтань зайшов до кабінету, тримаючи в руці згорнуту мапу. Він розгорнув її на столі, а потім причепив на стіну. Ключові позиції в місті позначалися на ній чорними та червоними мітками всередині кіл різного розміру.
— Ось це наша позиція в Кхурдалайні, — сказав Алтань. Він показав на чорні кола. — Це ми. — А потім на червоні. — А це муґенці.
Мапа нагадала Жинь гру віккі, варіант шахів, у яку їх навчив грати Ірдзях на третьому курсі стратегії. Гра у віккі передбачала не безпосереднє зіткнення з супротивником, а радше домінування над ним завдяки стратегічному оточенню. Досі й нікарці, і Федерація уникали прямих сутичок, натомість заповнюючи порожні простори складною мережею каналів, які в Кхурдалайні давали відносну перевагу. Сили супротивників лишалися в хиткій рівновазі, і вони поступово підвищували ставки, коли з обох боків міста з’являлися нові укріплення.
— Причал тепер на головній лінії оборони. Ми відділили помешкання цивільних від табору Федерації на пляжі. Вони не намагалися просунутися далі на сушу, бо всі три підрозділи скупчились одразу в гирлі річки Шархап. Але ця рівновага протрималася так довго лише тому, що вони не знають, скільки нас тут. А ми не знаємо, наскільки гарна в них розвідка, але припускаємо, що муґенцям відомо, що на відкритому просторі в нас майже рівні шанси. Після Сінеґарда війська Федерації не хочуть ризикувати виходити на безпосередню конфронтацію. Не хочуть виснажити свої сили ще до наземного вторгнення. І нападуть лише тоді, коли будуть упевнені, що кількісно нас переважають.
Алтань показав на мапі обведену територію на півночі, де вони розбили табір.
— Через три дні річкою Шархап прибуде флот Федерації з додатковими загонами. Їхні військові кораблі розвантажать на узбережжі дванадцять сампанів з воїнами, припасами й порохом. Царині птахи бачили, що вони вже перепливли вузьку протоку. За нинішньої швидкості ми передбачаємо, що вони висадяться після заходу сонця третього дня, — оголосив Алтань. — Я хочу їх потопити.
— А я хочу переспати з Імператрицею, — Бадзі роззирнувся. — Вибачте, я думав, ми озвучуємо свої фантазії.
Та Алтаневі, схоже, було зовсім не до сміху.
— Поглянь на свою ж мапу, — наполягав Бадзі. — Шархап аж кишить людьми Дзюня. Ти не зможеш напасти на Федерацію, не посиливши конфлікту. Ці загони — їхня турбота. А Воєначальники на це не підуть, вони не готові й хочуть дочекатися прибуття Сьомого.
— Вони висадяться не на Шархапі, — відповів Алтань. — Вони причалять до берега Мужвею. Далеко від рибальського причалу.
Цивільні трималися подалі від Мужвею. Рівний берег свідчив про широку припливну зону та швидку течію. А це означало відсутність постійної берегової лінії. У Федерації виникнуть труднощі з розвантаженням. Землі за пляжем були для них не ідеальним варіантом. На них перетиналися річки й бухти, а гарних доріг було годі й шукати.