— А це далеко від мосту? — запитала Мері.
— Не знаю. Мені здавалося, що я прокрокував вічність, але… агов, ось і кінець лісу. Як шкода, а я сподівався, що він буде покривати нам весь шлях. Якщо вони чекають нас з іншого боку…
— Можливо, вони ще сидять на дереві, — з надією прошепотіла Мері, — або її мітла втекла від неї, або…
Вона замовкла. Так, ніякої помилки, над верхівками дерев почулися голоси мадам Мамблхук і Доктора. Ці двоє, схоже, недавно злетіли, їхні голоси піднімалися і поступово віддалялися.
— …в лісі. Я це точно бачив. Нам потрібно тільки зачекати тут, літаючи туди-сюди, — чітко виголосив Доктор Ді, — щоб подивитися, яким шляхом вони спробують вибратися. І тоді ми їх схопимо.
— Чи не здається вам, мій дорогий Докторе, — Мадам, здавалося, зовсім оговталася від своєї невдачі, — чи не здається вам, що дівчинка знає Велике Заклинання? Як інакше вона могла б відмінити всі наші перетворення і в одну мить знищити лабораторію і довгі роки роботи? Все пропало, все, головна будівля цілком. Не можна було зупинити вогонь, поки він не дістався до спального крила — він сам по собі йшов далі і далі. Напевно, справа тут в Великому заклинанні. Напевно, Мері Сміт — її справжнє ім'я. Коли ми її спіймаємо, дорогий Докторе, це треба буде з'ясувати, але я впевнена, що нам доведеться мати справу з її…
Тут їх слова заглушив шум вітру у верхівках дерев. Але коли порив вітру пройшов, голоси стали чутні ближче, прямо у них над головами. Схоже, вони літали колами.
— Можу надати вам гостинно свій дім, — мовив Доктор Ді. — Мої можливості, порівняно з тим, що було в Коледжі, звичайно, малі, але насмілюся думати, люба Мадам, що ви вважатимете мою маленьку лабораторію добре обладнаною, точніше, дуже добре обладнаною. Більш пристосованою для того, щоб, — він огидно захихотів, — мати справу з міс Мері Сміт, Гомбрідж там або не Гомбрідж.
— Але Велике Заклинання, — тривожно сказала мадам Мамблхук, — Велике Заклинання?
Воно працює тільки до світанку, навіть для геніальної Мері Сміт, — Доктор Ді знову захихотів. — Все, що нам потрібно, це протримати їх в лісі до світанку, а потім, не поспішаючи, наздогнати. Звичайно, якщо вони вирішать залишитися тут і сховатись, в такому випадку…
— Ми просто будемо дивитись, як їх виманить голод, — із задоволенням зауважила мадам Мамблхук.
— Саме так, — відгукнувся Доктор Ді. — А тепер, дорога леді, якщо ми піднімемося трохи вище, у нас буде можливість спостерігати за всіма частинами лісу одночасно.
Його голос зник, коли дві мітли піднялися вище. Звук мітел ставав слабшим, але все ще був чутний дітям, які, з шурхотом, пробиралися крізь папороть на своєму бойовому коні.
Діти мовчали. Все було дуже погано. Вони віддалися в подальшому розвитку подій маленькій мітлі. Здавалося, вона розуміє, що відбувається. Раптово в декількох метрах попереду з'явилася галявина, залита зоряним світлом, яка вказувала, що край лісу близько. Мітла зупинилася і сіла на свої прути. Пітер без зайвих слів зліз і вирушив вперед до огорожі.
Потім він повернувся.
— Там інша відкрита галявина, велика, а внизу щось схоже на струмок. Там кілька дерев, але їх недостатньо — накриття не надто надійне. А далі щось схоже на болото.
— Що ж ми будемо робити?
Пітер недбало поплескав мітлу по держаку і мовив:
— Послухай, це нерозумно. Я чув, що вони сказали. Тепер зрозуміло, що ми повинні робити. Я вже говорив тобі раніше, в саду Доктора Ді. Якщо я залишуся тут, а ти полетиш, принаймні у когось одного буде непоганий шанс врятуватись. Бери обох котів, і давай домовимося про сигнал. Якщо я вискочу з протилежного боку лісу і приманю їх, то ти зможеш вирушати. А якщо на мітлі будеш тільки ти одна, ти доберешся до хмар раніше, ніж вони зметикують, що трапилося. А для початку…
— Ну, а ти?
— Зі мною все буде добре. Я шугону до лісу раніше, ніж вони збагнуть, що це лише я сам.
— Але тут не те ж саме, що в саду у Доктора Ді, — заперечила Мері. — Вони знають, що ти тут. Якщо вони здогадаються, що у тебе навіть немає мітли — а рано чи пізно вони збагнуть, що сталося — вони прийдуть до лісу шукати тебе.
— Вони мене не знайдуть. Тут темно.
— А вранці?
— Ну, це великий ліс, — сказав Пітер. — Я видерусь на дерево або ще щось вигадаю. А ти повернешся тим же шляхом і потрапиш допомогу.
— На мітлі? — запитала Мері. — З вікарієм, твоїм батьком, констеблем Баффіном і старим Зеведеєм на велосипедах?
Від такої перспективи Пітер навіть засміявся:
— Так, я думав, що ти обійдешся без мітли.