«Так, я можу стримуватися, – думав він. – Мене навчив цього батько, коли бив мене час від часу. І я вмію грати на скрипці, хоч і не знайду на мапі Біскайську затоку», – подумав він із, здавалося б, недоречним відчуттям комфорту. А потім сказав так серйозно й голосно, що Демі почув його:
– Я хочу вчитися, тож старатимуся. Я ніколи не ходив до школи, але не винен у цьому. І якщо товариші не сміятимуться наді мною, то сподіваюся, що впораюся, адже ви й пані Баер такі добрі до мене!
– Ніхто не сміятиметься над тобою. А якщо хтось спробує, то я скажу, щоб він не робив цього! – крикнув Демі, забувши, що сидить на уроці.
Молодша група, яка зупинилася на множенні сім на дев’ять, теж обернулася, як за командою, бажаючи дізнатися, що трапилося.
Вважаючи, що бесіда про те, як треба допомагати один одному, важливіша за урок арифметики, пан Баер розповів історію Нета. Вона вийшла такою цікавою і зворушливою, що добрі хлопчики навперебій обіцяли підставляти плече новому товаришеві. Крім того, їх тішила можливість поділитися своїми здобутками з тим, хто так чудово грає на скрипці. Відтоді не було жодного разу, щоб в разі потреби хтось не простягнув Нетові руку підтримки, якщо він спіткався на сходах до знань.
Щоправда, поки хлопчик не зміцнів, йому не дозволяли багато вчитися. Зате міг більше часу проводити на своїй грядці. Це заняття приносило більше користі для здоров’я, ніж будь-які ліки.
Нет засіяв її квасолею. Він радів кожному новому листочку, кожній стеблинці, які підіймалися з землі під дією теплого весняного повітря. Жодна грядка не була оброблена так добре – Нет рився в ній, як кріт. Пан Баер навіть висловлював припущення, що на ній нічого не встигне вирости, так енергійно Нет ворушив землю. Тому він часто давав йому якусь легку роботу у квітнику або на полуничних грядках, де той, наспівуючи, працював так само старанно, як бджоли, що літали навколо нього.
– Ось така зміна мені дуже подобається, – говорила пані Баер, дивлячись на колись бліді, а тепер рум’яні щоки Нета, або поплескуючи його по плечах, які вже почали розпрямлятися від роботи на свіжому повітрі, здорової їжі й відсутності тяжкого гніту бідності.
Демі став другом Нета, Томмі – його покровителем-опікуном, а Дейзі – утішницею в усіх його бідах. Хоч ці діти були молодшими за нього, їх компанія подобалася йому більше: він не любив брати участь в активних іграх старших хлопчиків.
Пан Лоуренс не забув Нета. Він надсилав йому одяг, книжки, ноти, а час від часу приїздив сам, щоб подивитися, як живеться його хлопчикові, або брав його із собою в місто й водив на концерти. У великому будинку пана Лоуренса Нет бачився з його милою дружиною й чарівною маленькою донькою, смачно обідав і відчував себе таким щасливим, що після кожного такого відвідування думав про нього цілими днями й марив ночами.
Для щастя дитини потрібно так мало! Боляче бачити, коли на прекрасній, осяяній сонцем землі зустрічаються сумні дитячі личка й самотні сердечка. Розуміючи це, Баери збирали для своїх голодних пташенят всі крихти, які могли дістати, бо самі були багаті лише своєю добротою.
Багато заможних приятельок пані Баер надсилали їй іграшки, котрі вже набридли їхнім дітям, і лагодити їх взявся Нет. Це було підхожим заняття для його спритних пальців. Часто в дощові дні він сидів з клеєм, фарбами та складаним ножем, доводячи до ладу лялькові меблі, домашніх тварин і диких звірів, а Дейзі в цей час шила вбрання для обшарпаних ляльок.
Відновлені іграшки ховали в особливу, відведену для них шафу, а на наступне Різдво ними прикрашали ялинку, яку Баери влаштовували щороку для всіх бідних дітей, які жили по сусідству.
Демі ніколи не набридало читати й переказувати свої улюблені книжки. Нет провів багато приємних годин, слухаючи «Арабські казки», «Робінзона Крузо» та інші безсмертні твори, які діти ще довго читатимуть із захопленням.
Перед Нетом ніби відкрився новий світ. Коли йому хотілося швидше дізнатися продовження якогось оповідання, він брався за читання сам, і через деякий час став читати не гірше інших хлопчиків. Перемога над собою не могла його не тішити, вимагала подальшого удосконалення, тож йлося навіть про суперництво з Демі в читанні.
Незабаром у житті Нета сталася зовсім несподівана й дуже приємна для нього зміна.
Деякі хлопчики з небагатих родин були «у справі», як вони висловлювалися. Тобто знали, що незабаром їм доведеться самим заробляти на хліб, а Баери намагалися всіляко заохочувати їх до праці й розвивати підприємливість.
Томмі продавав яйця, Джек торгував черв’яками для риболовлі, Франц вів уроки для молодшої групи й отримував за це платню. Нед любив столярувати, тож для нього придбали токарний верстат, на якому він виточував різні корисні й красиві речі для продажу.