– Як добре, що ти зустріла його, тітонько! – раділа Дейзі.
– Тільки тобі доведеться старанно працювати, – сказала тітка Джо, – щоб навчитися куховарити. Дядько сказав, що часто приїжджатиме до чаю, й сподівається, що його пригощатимуть чимось смачненьким.
– Це наймиліша, найчудовіша кухня на світі! – вигукнула Дейзі, пританцьовуючи по кімнаті з новим соусником в одній руці та маленькою кочергою в другій. – Я готувати на ній з таким задоволенням! Ти навчиш мене пекти пиріжки й печиво?
– На все свій час, моя дівчинко, – відповіла тітка Джо. – Ця іграшка повинна принести тобі користь. Будеш моєю куховаркою, я замовлятиму тобі різні страви й показувати, як їх готувати. Так ти потроху й навчишся готувати. Скажу всім, що ти нова служниця й кликатиму тебе Саллі, – додала вона й одразу взялася за роботу. А Тедді сів на підлогу й, засунувши в рот палець, взявся з цікавістю роздивлятися плиту.
– Ох, яке ж усе красиве! З чого ж мені почати? – запитала Дейзі, вона ж Саллі, з таким осяяним обличчям і такою готовністю швидше розпочати цю науку, що тітка Джо подумала: «Добре, якби всі кухарки були такими ж милими, старанними й веселими».
– Перш за все, одягни ось цей чистий фартушок і чепчик, – сказала вона. – Я хочу, щоб моя кухарка була охайною.
Саллі заховала своє кучеряве волосся під чепчик і без заперечень вдягла фартух.
– Тепер приведи все в порядок, – наказала тітка Джо. – Вимий новий посуд, а заодно й старий сервіз, бо колишня кухарка залишила його брудним після гостей.
Тітка Джо говорила серйозно, але Саллі розсміялася: вона знала, хто була ця «неохайна кухарка», яка не вимила посуд.
І ось, засукавши рукава, вона із задоволенням почала метушитися на кухні, час від часу захоплено вигукуючи: «Ох, яка чудова шпигувальна голка!», «Яка гарненька мисочка!», «Яка чарівна перечниця!».
– Тепер, Саллі, – сказала пані Джо, коли дівчинка перемила весь посуд, – іди на базар. Я тут записала все, що потрібно купити.
І вона подала їй листок паперу й кошик.
– А де в нас буде базар? – запитала Саллі, для якої нова гра з кожною хвилиною ставала дедалі цікавішою.
– В Ейзі.
Саллі вирушила за покупками й знову розбурхала весь клас, з’явившись перед однокласниками в новому вбранні.
– Це чудова гра! – з осяяним обличчям шепнула вона Демі.
Стару Ейзі ця гра цікавила нітрохи не менше, ніж Дейзі. Вона весело засміялася, коли до неї на кухню влетіла маленька кухарочка Саллі в чепчику, що збився набік.
– Ось список провізії для тітоньки Джо. Мені все це потрібно якнайшвидше, – повагом промовила Дейзі.
– Подивимося, що тут таке, моє серденько. Ага! Два фунти м’яса, картопля, гарбуз, яблуко, хліб і масло. М’яса ще немає, я пришлю його нагору, тільки-но принесуть. А все інше – будь ласка.
І Ейзі поклала в кошик одну картоплину, яблуко, шматочок гарбуза, трохи масла й хлібець, а наостанок сказала Саллі, щоб вона остерігалася хлопчика, підручного м’ясника, бо він – великий пустун.
– Хто ж це? – запитала Саллі, сподіваючись, що цим хлопчиком виявиться Демі.
– А ось побачиш, – сказала Ася.
Саллі схопила кошик і, весело наспівуючи, побігла нагору.
– Сховай все, крім яблука, в шафу для провізії, – сказала пані Джо, коли юна куховарка повернулася з базару.
Під полицею були влаштовані дві шафи, й Саллі знову охопила радість, коли вона відчинила їх. Одна слугувала підвалом – там лежали дрова й вугілля. В другій зберігалося борошно, цукор, сіль, м’ясо та інша провізія. Зокрема, стояла баночка з варенням, бляшанка з імбирними пряниками й крихітна чайниця з чаєм. Найбільше дівчинці сподобалися два маленьких горщики з молоком, на якому вже почали збиратися вершки, і ложечка, щоб знімати їх.
Побачивши все це багатство, Дейзі заплескала в долоні й хотіла негайно зняти вершки. Але тітка Джо зупинила її.
– Стривай-но, – сказала вона. – Вершки знадобляться тобі для яблучного пирога, який готуватиметься пізніше. Дай їм гарненько настоятися, а доти не чіпай.