— Ну що, краще себе почуваєш? — спитав Сміт.
— Значно краще, — признався дядько з таким щирим зітханням, що всі засміялись.
— Може, хочеш ще чарочку? Я не наполягаю, але залишилася здача з твого долара…
— Тоді налий! — дядько не міг втриматися від спокуси.
В крамницю зайшли кілька індійців з нашого табору і стали умовляти дядька не пити більше. Схоже було на те, що дядько сп'янів, — таким невпевненим голосом став він заспокоювати земляків. Потім, підморгнувши, попросив, щоб вони не кидали його. Ті вирішили залишитись і наглядати за ним.
Гучний Грім випив третю чарку. Сміт почав розмову з траперами про пияцтво індійців. Кожний з присутніх розповідав пригоду з свого життя, героєм якої був п'яниця-індієць, що влаштовував дикі скандали. Сміт глумливими зауваженнями ще підсилював настрій презирства і час від часу кидав на дядька недвозначні погляди, начебто приховані, але зрозумілі всім присутнім, так само як і дядькові. Купець явно намагався його образити або роздратувати.
Дядько налагодився іти. Сміт підійшов до нього і став кепкувати:
— Стережися річки, братику, вона глибока. І дай сьогодні спокій диким качкам.
— Я не п'яний, брешеш ти! — обурився дядько з п'яною упертістю. — Глянь мені в очі, що ти в них бачиш?
— Вони каламутні, Гучний Громе, каламутні, як ніколи…
— Я добре бачу.
— Так здається кожному пиякові, це всім відомо… Якби мені не було шкода тебе, я б знову побився об заклад.
— Твій жаль мені не потрібен. Можу побитися об заклад.
— І знову програєш, бідолахо?
— Буду цілитись краще. В що стріляти?
— Так само, як і вчора — в гусей. Бий в гусей.
— А на що поб'ємося об заклад?
— Ти поставиш ті шкурки, які приніс сьогодні, а я ті, що ти програв учора, та ще й докладу п'ятдесят доларів, щоб показати, який я впевнений у перемозі. А всі вбиті гуси — твої.
Сміт приніс шкурки, поклав їх на столі й поруч з ними поклав п'ятдесят доларів. Він знову закликав усіх присутніх бути свідками, подав дядькові руку й підохотив:
— Тепер стріляй і покажи, що ти вмієш.
Дядько взяв свою рушницю з-під стіни, натиснув курок, націлився. Обличчя у нього було спокійне, як маска, на ньому не відбивалося нічого. Гримнув постріл — і за огорожею зчинилося справжнє пекло. Наче промчав ураган знищення! Кілька гусей було вбито наповал, кільканадцять тріпали крилами, поранені. Вціліло, може, кілька птахів.
Люди стояли мов остовпілі, ще більш вражені, ніж учора. Сміт отямився перший. З переляку він зблід, мов обмита дощами кістка в преріях. Лють перехопила йому горло, в якому щось почало булькотіти й хрипіти. Лише за хвилину він прохарчав наче в тихому божевіллі:
— Це не-мож-ли-во!
— Ти програв заклад, — спокійно мовив Гучний Грім, в той час, як наші люди на його знак хутко забирали гроші й шкурки із стола.
— Проклятий індієць! — хрипів купець, нестямно розмахуючи руками.
— Це не-мож-ли-во, панове! — тепер уже гарчав він, звертаючись до присутніх траперів, наче шукав допомоги. Але жоден з них не ворухнувся.
— Це неможливо! — уперто повторював Сміт, хапаючись за голову.
Коли шкурки були вже надворі, дядько випростався і поважно підійшов до Сміта. Постукавши його пальцем у груди, він промовив голосно, щоб усі чули:
— Ні, цілком можливо, спійманий шахраю. Вчора за моєю спиною ти витяг з мого дула дріб і тому зміг виграти заклад. Сьогодні ти зробив те ж саме і все-таки програв. Іншим разом, білий брате, не забувай, що треба витягти ще другий набій. Сьогодні в дулі були два набої — і бачиш, добрі наслідки! Знайшлися й хитріші від тебе, дурисвіте! Гаук!
Дядько широким рухом закутався в ковдру і вийшов. На порозі він кинув Смітові:
— А гусей з'їж сам.
Отака кумедна пригода трапилася з дядьком в Форт-Бентоні. Через неї він уславився в преріях і дістав прізвисько «Два набої». Як саме обшахрував його Сміт, дядько догадався, сидячи на березі Міссурі й сумно міркуючи над своєю поразкою. Тоді до нього повернулося, я він часто признавався нам потім, бажання поборотися з шахраєм.
Ця пригода мала ще один наслідок: дядько вилікувався від пияцтва.
ВАСУК-КЕНА ТА ЙОГО КІНЬ
Не було у нас нічого дорожчого, ніж коні. Яке ж убоге було існування індійців у преріях, поки вони ще не мали коней! А з'явилися вони не так давно: в половині XVI століття, їх привезли й випустили в прерії іспанці. Кінь зробив справжню революцію в нашому житті, безмежно поширив наш світ, допоміг підкорити простір. Кінь став вірним помічником у полюванні й разом з тим щирим товаришем і другом. Зимової пори він завжди голодував мало не до смерті і все-таки зберігав зворушливу вірність людині. Індійці так зріднилися з конем, що навіть американські генерали, зазнавши не одної поразки від індійців, змушені були, проте, визнати їх за найкращих кіннотників у світі.