— Не вірив і не вірю! — вигукнув комендант.
— А якщо ми вам дамо доказ того, що було саме так, як ми кажемо?
— Який доказ?
— Один з наших коней, вкрадених Ракстоном — тут, в самому Форт-Бентоні.
— Де саме?
— В загорожі над рікою, біля палісаду фортеці.
— Це військові коні, це наш резерв.
— Але наш кінь серед них.
Комендант обвів делегацію лютим поглядом і за хвилину мовив ущипливо:
— Як же ви доведете, що це ваш кінь? Може, покажете на першого-ліпшого коня, скажете, що це ваш, а я вам повинен наївно повірити на слово? Так ви собі уявляєте нову комедію?
— Ось тут серед нас Васук-Кена, якому належить цей кінь. Васук може заприсягтися.
— Цього мало, це не доказ.
Васук чудово приборкував коней, але був людиною невеликого розуму і зовсім не вмів говорити. У цьому високому залі, перед лицем суворого майора він зніяковів, майже до нестями. Коли йому довелося говорити, він щось пробелькотів собі під ніс, і комендант вирішив, що він розгубився через те, що бреше. Гостро й роздратовано глянувши на індійця, Уістлер запитав:
— Ти наполягаєш, що це твій кінь?
— Мій… Так, так…
— Чудово. Зараз я накажу привести цього коня і побачимо, чи він пізнає тебе. Якщо виявиться, що це не твій, я за брехню кину тебе в тюрму і ти просидиш там кілька років. Вважай, що тебе вже заарештовано.
Майор наказав покликати вахмістра, віддав йому під арешт Васука і доручив обом привести коня. Це забрало небагато часу, бо загорожа, де тримали Шалену Черепаху, прилягала до фортеці і з'єднувалася з нею ворітьми.
— Скажений Пес! — шепнув Крокуюча Душа своїм чорноногим.
Наша делегація дуже хвилювалася, кінь, який вже кілька місяців не бачив свого хазяїна, міг забути всю муштру й не послухатись.
Та ще й Васук так розгубився, що міг наробити дурниць і все зіпсувати.
Коня привели, всі вийшли на подвір'я. Крім нашої делегації, коменданта, перекладача і вахмістра, на подвір'ї було ще двоє поручиків і кілька рядових.
— Та це ж справжня коза! — глумливо кинув Уістлер своїм офіцерам, побачивши Шалену Черепаху.
Васук зрозумів глузування і добродушно заперечив.
— Ні, сер. Це не коза.
— Твоя правда! Поки що це шкапа!
Тут усі американці зареготалися.
— А ти можеш покликати цю потвору до себе? — запитав Уістлер.
— Кінь не чув мене вже багато Сонць, — відповів Васук («Сонцем», як відомо, індійці називали один день, «Великим Сонцем» — рік).
— Ага, ти вже задкуєш, братику! — і комендант наказав солдатам відвести коня на протилежний кінець подвір'я, кроків на сто п'ятдесят.
— Тепер поклич його! — зажадав він.
На посвист Васука кінь слухняно зірвався з місця і галопом, на превеликий подив американців, яким і не снилося, що ця шкапа здатна на галоп, прибіг до групи людей на подвір'ї. Без вагання він упізнав Васука, підбіг до нього і з радісним іржанням поклав голову йому на плече.
Серед американських солдатів залунали схвальні вигуки
— Тихо! — сердито зупинив їх комендант і зараз же звернувся до Васука: — Це ще не дуже переконливо. Всі індійські коні відгукуються на свист.
Вождь Крокуюча Душа зітхнув з полегшенням: Васук не втратив влади над своїм конем. Він порадив Уістлерові:
— Загадай щось — він виконає.
— Нехай кінь стане на коліна! — зараз же наказав майор.
Васук вигукнув «хау» і Шалена Черепаха уклякнув перед ним, зігнувши передні ноги. Комендант наказав покласти коня на землю. Нове «хау», з ледве вловимою іншою інтонацією, і кінь простягся на землі, мов неживий.
На подвір'ї збиралося дедалі більше солдатів, щоб подивитися на цікаве видовище. Довідавшись про причини незвичайного іспиту, вони не приховували своєї прихильності до коня і верхівця.
Докази були цілком очевидні. Майор підійшов до двох своїх офіцерів і щось їм шепнув. Потім він звернувся до чорноногих.
— Певні докази справді є, але справа вимагає ретельного вивчення. І тому я й коня і цього індійця, — показав він на Васука-Кену, — віддаю під арешт. Кінь залишиться тут, біля казарм, а індієць піде в тюрму, аж до того часу, коли справа буде з'ясована.
Несправедливість такого рішення вразила не тільки чорноногих, а й американських солдатів. Можливо, деспотичний комендант трохи зважив на настрій своїх підлеглих. В усякому разі, коли Васук попросив через перекладача дозволу показати на коні ще одну штуку — майор дозволив йому.
Васук сів на Шалену Черепаху й, кружляючи риссю навколо подвір'я, став виробляти карколомні вправи, на превелику втіху глядачів. Він двічі описав коло, а коли за третім разом проїжджав біля воріт, раптом випростався на коні і з пронизливим воєнним вигуком повним галопом помчав до виходу. Ворота були відчинені навстіж, але посередині стояв вартовий, так само, як і всі інші, задивившись на верхівця, що показував такі незвичайні штуки. Солдат і незчувся, як уже лежав на землі, повалений конем. Коли він схопився на ноги й почав стріляти з карабіна, Васук був уже далеко. Жодна куля його не наздогнала…