— Чому ж ви не сидите у ваших преріях?
— Ми мандруємо в Скелясті гори, щоб ловити там хутрових звірів.
— І шукаєте їх у наших володіннях?
— Ні. Хочемо тільки пройти далі, в глибину Скелястих гір, як уже вам сказали.
Тоді воїн на узгір'ї задав нам небезпечне запитання:
— Хто тепер ваш ворог?
— Ми намагаємося жити з усіма в згоді і ні на кого не нападаємо, — відповіли ми ухильно. — Скажіть, ви давно бачили ворон-окотоків?
— Кілька Великих Сонць тому. Це нас заспокоїло.
— Єдиний наш ворог — клан ворон-окотоків, — заявили ми. — Крім нього, ми всі племена вважаємо за своїх друзів.
На узгір'ї, поруч з воїном, який розмовляв з нами, з'явилося ще кілька воїнів, озброєних рушницями. Ще більше людей ми побачили з флангів і навіть з тилу. Наш загін був оточений. Але асінібойни не виявили ворожих намірів.
Їхній вождь Б'ється Проти Вітру, дужий чоловік у розквіті сил, підійшов до нас ближче, так щоб чути було його голос, і почав розмову:
— Ми не сходимо в прерії, щоб полювати на ваших бізонів! Навіщо ж ви з'являєтесь в наші гори, щоб забирати у нас звірину?
Тут Крокуюча Душа теж виступив наперед і відповів:
— Ти помиляєшся, вождю! Ми не по м'ясо приходимо в гори.
Він наказав вийти із схованки жінкам та молодим воїнам, які вели наших в'ючних коней, і показав вождеві асінібойнів туго напхані в'юки та численні мішки на спинах коней.
— Глянь на ці мішки! — вигукнув він. — В них великі запаси пемікану, яких нам вистачить на цілу зиму. У нас є досить харчів, і нам не треба полювати, мов злодіям, у чужих володіннях. Не бійтеся за ваших лосів та диких баранів. Ти добре бачиш наші мішки?
— Бачу.
— Ми шукаємо в горах такі місця, які не належать нікому. Хочемо тільки пройти через ваші володіння якомога швидше. Нам зовсім не треба тут полювати.
Побачивши наші запаси, асінібойни повірили словам Крокуючої Душі. Їхній вождь підійшов зовсім близько і, подавши руку нашому вождеві, приязно сказав:
— Чудово, дуже добре! Завітайте до нас, чорноногі!
І запросив нас бути гостями його клану. Ми вийшли із схованки, радіючи, що обійшлося без бою.
Поки жінки асінібойнів з допомогою наших жінок готували обід, старшини обох кланів посідали біля спільного вогнища і запалили люльку миру.
— Лихі часи настають, — обізвався Б'ється Проти Вітру. — Довгі Ножі, здається, знищили в південних преріях усіх бізонів. Це правда?
— Правда, — відповів Крокуюча Душа. — Тварини з півдня вже не приходять до нас, отак, як кілька Великих Сонць тому. Бізони, яких ми вполювали цього літа, випадково трапилися нам далеко на півночі. Там їх завжди було мало, а зараз ще менше.
— Що ж таке сталося, що бізони більш не прибувають з півдня? Адже вони приходили звідти кожного літа.
Крокуюча Душа знизав плечима:
— Не знаю. Люди всяко говорять. Мабуть, великий Маніту спрямував десь-інде їхні дороги.
— Великий Маніту нікуди не спрямував їхніх доріг! — встряв до розмови Гучний Грім.
— А хто ж то їх спрямував? — запитав вождь асінібойнів.
— Це справа Довгих Ножів. Білі люди протягли крізь південні прерії дві страхітні залізні смуги — дехто каже, що їх навіть три…
— То це залізні смуги порозганяли ваших бізонів? — вигукнув Б'ється Проти Вітру напівнедовірливо, напівглумливо.
— Ні, вождю.
— Може, ти скажеш, що ті страхітні залізні смуги проковтнули тварин?
— Ні, не проковтнули, а проте від цих залізних смуг прийшла на бізонів згуба.
— Я не розумію, що ти кажеш.
— По цих залізних смугах білі люди пускають довгі будинки, які звуть поїздами…
— Прерії неосяжні. Бізони могли втекти далі від цих страхітних, як ти кажеш, залізних смуг.
— Звичайно, могли, але це б їх не врятувало. З країни білих людей поїздами прибули в прерії тисячі жорстоких мисливців і дуже швидко винищили всіх бізонів…
— Навіщо ж було так безглуздо їх нищити?
— Цього я не знаю.
— Невже їм потрібно стільки м'яса?
— Ні. Вони покинули туші на землі, і скрізь валялося стільки м'яса, що смерділо в усіх преріях.
— Тоді я ще більше не розумію, навіщо ж білим людям було вбивати стільки тисяч корисних тварин?
— Я теж не розумію, — смутно признався Гучний Грім.
Чаклун Кінаси випростався й голосно втягнув у себе повітря, наче від придушеного гніву.
— А я розумію. Ти, Б'ється Проти Вітру, навіть сам дав слушне пояснення.
— Я?
— Ти. Ти ж сам сказав: корисних тварин!