— Гей, гей! Го-го! Га-га!
Всі коні, як один, задерли голови й, повернувшись до людей, нерухомо застигли. Нам легко було уявити собі палаючі очі, втуплені в групу воїнів, що наближалась до них. Яке це було чарівне видовище! Табун стояв, не здригнувшись, принаймні кілька хвилин.
— На камінь вони обернулися, чи що, дивися, Бізончику! — аж зітхнув Міцний Голос. — Точнісінько наче закам'яніли…
Ми посувалися в головній колоні разом з жінками й рештою чоловіків, але бачили здалека все видовище, мов на долоні.
— Може, коні стоятимуть так і стоятимуть, аж поки наші не підійдуть до них впритул? — спитав я.
— Фі! — зневажливо присвиснув брат. Він ще й рота не стулив, коли жеребець-ватажок підскочив і, голосно пирхаючи, розігнався просто до мисливців. Скидалося на те, що він хоче їх розтоптати.
— То він хоче їх настрахати!
— Дивіться, хлопці! Оце так сміливець! Не боїться людей!
— А він не розтопче наших? — запитав хтось.
— Побачимо.
Табун відразу ж кинувся слідом за ватажком. Це було схоже на атаку дикої орди. Оглушливий тупіт копит, люте пирхання. Пружні ноги дзвінко тупотіли по землі.
Але, не добігши до мисливців кроків на сто, коні зупинилися, врившись копитами в землю, і потонули в тумані куряви. З хвилину вони придивлялися, потім повернули назад і помалу побігли.
Сірий кінь не пішов за ними. Він ще не вилив весь свій гнів і мусив настрахати ворога досхочу. Він пирхав, іржав, шалено трусив головою і то ставав дибки, то раптом відштовхувався від землі всіма чотирма ногами й крутився млинком. Потім войовничо відстовбурчив хвоста й несамовито заіржав, неначе жбурляв мисливцям в обличчя свою зневагу. Лише через декілька хвилин він теж повернув назад і легкою риссю побіг слідом за табуном.
— О сміливий володарю! — майже співав наш чаклун Кінаси. — Хто тебе захопить в полон, сам стане вождем серед людей. Оце то воїн, оце герой! Як він лякав людей, як погрожував! Зухвалий диявол!
П'ять днів наші мисливці терпляче вистежували мустангів. Воїни сподівались, що коні, заохочувані цікавістю, неодмінно повернуться до них. І справді, табун кілька разів повертався назад. А коли мустанги виявляли бажання залишити нас назавжди, наші верхівці доганяли табун і виконували різні хитромудрі штуки. Вони добилися свого. Коні день у день ставали все менш полохливі. Кінець кінцем мисливці могли вже голосно кликати один одного й розмовляти поблизу від табуна, а мустанги спокійно скубли собі травичку. Лише коли до них наближалися менше ніж за сто кроків, вони поволі відходили від людей. Мабуть, переконалися, що ці двоногі істоти зовсім не були грізні: вони зчиняли великий галас, але не робили ніякої кривди.
То були пристрасні дні великої науки для мене! Я пізнавав таємниці життя тварин, їхню вдачу, як ніколи досі. Наша група ні про що інше не думала, окрім мустангів, а розмови дорослих біля вечірнього вогнища були для мене дуже повчальні.
Мустанги мали дивовижну звичку. Тихих, невидимих ворогів вони боялися мов чорта. Протягом кількох століть небезпека й смерть тихцем сунули за ними: то були вовки, ведмеді, ягуари, пуми, які мовчки скрадалися за табуном. Тому навіть тихий шелест у траві міг викликати неймовірний переполох, і весь табун кидався тікати наосліп. Але на галас, навіть оглушливий, мустанги не звертали уваги, якщо тільки знали його походження. Через те вони легко призвичаїлись до наших галасливих мисливців. Істоти, що поводилися так одверто, на думку мустангів, не могли мати лихих намірів. Людської підступності коні ще не знали.
— Я бачив раз, — пригадав Гучний Грім, — табун диких мустангів у Колорадо. Він пасся біля великої залізничної колії. Поїзд мчав мимо з пекельним гуркотом, аж серце тікало в п'яти. А мустанги — нічогісінько! Знали, що це таке!..
Уся наша група гарячково готувалася до остаточної облави. Вона справляла враження військового табору. Багато мисливців разом з жінками ще кілька днів тому виїхали далеко вперед і десь у прерії будували загорожу-кораль для пастки. Мисливці, які залишилися в таборі, помаленьку гнали табун у потрібному напрямі. Яку ж треба було мати пильність, яке вміння, щоб дикі тварини не вихопилися в останню хвилину! На пастку обрали нешироку долину-ущелину із стрімкими, скелястими схилами. В найвужчому місці її перегородили зрубаними деревами та камінням, а біля входу в долину збудували із стовбурів щось на зразок величезної лійки. Крізь цей отвір мали загнати табун в ущелину. Щоб мустанги не вгадали засідку, огорожу замаскували гіллям ялин, які рясно росли поблизу. Нарешті все було готове. Табун щасливо пригнали майже до самої долини. Ніхто не лягав спати цієї ночі. Відразу ж після заходу сонця частина наших воїнів подалася з табору, щоб заздалегідь зайняти місця вздовж ущелини. Цілу ніч ми чули вовче виття, квиління сов і плаксиві стогони пум — це мисливці перегукувались між собою. Облава вимагала доброї організації і цілковитої злагодженості, дрібний недогляд міг поламати все. Вся наша група брала участь в облаві. Опівночі нас, хлоп'ят, теж повели з табору.