Напевне, чоловік Зінулі тримав свого язика на не надто надійному замку, а вона, вочевидь, проникнувшись до мене нічим не виправданим довір’ям, повідомила, що місце роботи її чоловіка, це якийсь надзвичайно важливий, суто секретний науково-дослідний інститут, який знаходиться… Вона навіть вказала точну адресу. І будь я дійсно агентом ЦРУ, як мене в цьому колись звинувачували, я б цю адресу неодмінно запам’ятав би і повідомив своїм заокеанським хазяям. За відповідну, звісно, плату. Але я, по-перше, не агент, по-друге, не пожадливий, по-третє, безтурботний, по-четверте, не надав словам Зінулі особливого значення і навіть не запам’ятав назви інституту, який, звичайно, називається не пташником, а має дуже довгу офіційну назву. Щось на кшталт Державний науково-дослідний інститут гомоорнітології і позавидової трансформації імені Юрія Андропова. Назву я запам’ятав не точно, а ім’я запам’ятав, бо воно мене здивувало. Здивувало тим, що, як мені пам’яталось, цей самий Юрій Андропов, будучи птахом високого польоту, сам досягненнями в галузі орнітології, здається, не відзначився. А може, й відзначився, але мені по невігластву це невідомо. Запам’ятав я ще й те, що інститут знаходиться в самому центрі Москви, але філії його розташовані у віддалених куточках нашої великої в розумінні розмірів країни, а головна філія знаходиться в Криму. Ніхто про нього нічого не знає, але його співробітники займаються експериментами настільки важливими, що їм виділили бюджет, що перевтщує вартість будівництва мосту через Берингову протоку. Експеримент знаходиться під контролем спеціальної державної комісії, а комісію особисто очолює… Тут вона зробила паузу, а я не витримав і запитав:
– Хто?
Вона якось дивно задумалась, набрала повні груди повітря, наче збиралася пірнати, і, повільно видихнувши, піднесла до губів палець:
– Сам!
– Сам? – перепитав я, щиро засумнівавшись. – Це в якому ж розумінні?
– А в такому, – перейшла вона на шепіт, – що люди всі запитують, всі дивуються, чим він там зайнятий. Хіба він не бачить, що країну розкрадають, приймають дурнуваті закони, одну війну не закінчили, другу розпочали, а він куди дивиться? А він куди треба дивиться. Він таку річ задумав, ви навіть собі не уявляєте. Він, так і бути, скажу вам по секрету, зайнятий перетворенням людини в щось інше. І настільки серйозно ставиться до цього проекту, що особисто перевіряє хід експериментів і в деяких особисто бере участь.
На моє припущення, що перетворення людини в щось інше, це, можливо, клінічна зміна статі, а при чому тут птахи, вона засміялась, замахала руками: що ви, що ви, інше це, зовсім інше. Міняти стать – це цілковита дурня, цим може хто завгодно займатися. Вона сама працювала з одним професором, який підпільно перетворював жінок у чоловіків, а чоловіків у жінок. Цей професор колись був таким самим фельдшером, як і вона, потім купив собі диплома, а трохи згодом списав чужу дисертацію, після чого став доктором наук і професором. Нещодавно його викрили, але оскільки диплом він купив п’ятнадцять, а дисертацію поцупив дванадцять років тому, себто за межами строку давності, то його диплом і його наукові звання зостаються при ньому і він й надалі робить операції по зміні статі, маючи при цьому обширну грошовиту клієнтуру. Працюючи з професором, Зінуля придивилась до того, як все це робиться, і сама могла б спробувати, але наукових звань немає, а на купівлю дисертації грошенят не вистачає. Ціни на нафту упали, все сильно подорожчало. Але там, де працює її чоловік, займаються зовсім іншим. Створенням нової людини.