– А, – кажу я, – так у цьому ж немає нічого нового. Нову людину сімдесят років намагалися створити комуністи.
– Не таку нову, – заперечила Зінуля. – Комуністи намагались змінити, як би це сказати, свідомість людини. Щоб вона мислила по-іншому, але виглядала, як усі решта. А тут річ іде про створення гібридної людини, щоб вона володіла людським розумом і властивостями різних диких тварин. Щоб вміла бігати, стрибати, наздоганяти здобич і літати, як птах. Останнє, до речі, є пріорітетним, себто, по-нашому, головним напрямком інституту, і дещо вже зроблено. Скоро ми всі побачимо цю нову людину, це буде людиноподібний птах, а точніше, птахоподібна людина, з крилами.
Я взагалі-то напівдрімав, коли вона понесла цю ахінею, але тут прокинувся, а може, мені лише приснилося, що я прокинувся. І хоча, як читач міг зауважити, я навіть наяву полюбляю вислуховувати дикі фантазії диких людей і, як правило, їх не зупиняю, але тут не стримався.
– Що за нісенітницю ви, Зінуля, – сказав я, – вибачте, несете? Ви ж у вашій фельдшерській школі вивчали трохи біологію, зоологію, теорію еволюції, зрештою. Ви можете собі уявити, які це можуть бути людиноподібні птахи чи птахоподібні люди? Навіть мавпи людиноподібні лише умовно вважаються схожими на людину, а взагалі-то їм до людини ще так далеко. Адже вони ще навіть розмовляти не вміють.
– Авжеж, вони не вміють, – рішуче заперечила Зінуля. – А птахи уміють. І папуги, і ворони, і шпаки. І якщо птахи можуть те, що робить людина, то і в людини є шанс перейняти щось у птаха.
– Так вона і перейняла, – кажу. – Жуковський, не Василь Андрійович, поет, а Микола Єгорович, конструктор, давно сказав: «Людина по відношенню ваги свого тіла до ваги м’язів у сімдесят два рази слабша за птаха. Але я вірю, що вона полетить, спираючись не на силу своїх м’язів, а на силу свого розуму».
– Ось і я кажу, що полетить, – поставила Зінуля знак рівності між собою і Жуковським.
Чи можна вловити ту грань, коли явне переходить у сон? Не знаю, як у кого, але в мене не виходить. Зінуля мені ці нісенітниці плела, потім ці нісенітниці продовжилися в іншому вигляді, у вигляді сну, хоча, допускаю, що і її розповідь мені також приснилася. Але в цьому другому акті її розповіді мені здалося, що мої м’язи стали сильнішими в сімдесят два рази, і я став птахом, не перестаючи бути людиною. Втім, це зі мною трапилося не вперше. Такі сни мені сняться часто. Принаймні один раз на місяць. Я набираю повні груди повітря, затримую дихання і, невеликим зусиллям волі подолавши земне тяжіння, зринаю над землею. Мені це так легко робити, що потім, прокинувшись, я все ще уявляю собі, що ось зараз встану з ліжка, всього лише ледь-ледь підстрибну і зависну в повітрі.
Частіш за все вві сні я літаю низько і повільно, але цього разу злетів так високо, що побачив Землю наче кулю, яка скрипіла і повільно прокручувалася піді мною, даючи можливість роздивитися океани і материки так чітко, просто немов на карті Google у форматі 3d. Довго я летів. Пропливли піді мною Білорусія, Польща, Німеччина і решта Європи, Атлантичний океан, американські штати, Тихий океан, але довше тягнувся мій переліт зі сходу на захід над Росією, довгою, малозаселеною, дрімучою. І я побачив не лише ліси, поля, гори, ріки, міста і села, але й багатства надр: підземні нафтові озера, поклади вугілля і всіляких руд, золота, заліза, алмазів і ще чортзна-чого, і думав, як добре, в достатку і мирі могли б жити жителі цих просторів. І мені здалося, що влаштувати на землі мир, порядок і хороше життя дуже просто. І справді було б просто, якби, керуючі цією країною, люди не… Ну, не те щоб зовсім не крали, на це розраховувати було б наївно, але щоб знали бодай якусь міру. І особливо цінні працівники щоб отримували не п’ять мільйонів за день, ну, а, припустимо… на один мільйон за день навіть найцінніший працівник кінці з кінцями звести якось би зміг. І коли б люди, наближені до казни, якось співставляли свої потреби зі своїми апетитами, але при цьому не ставили б перед країною і народом грандіозних завдань по побудові світлого майбутнього, не нагромаджували б гігантських споруд, що перекривають ріки і протоки, перетворюють природу, були б скромнішими, не задирали б носа, що ми кращі за всіх, і не шукали б особливої дороги, а пішли б звичайнісінькою, протоптаною, яку скромні і недурні європейські люди до нас намацали шляхом злочинів, спроб і помилок. Добре було б, розмріявся я, відмовитися від проведення всіляких олімпіад, чемпіонатів, від дорогих іноземних футбольних тренерів, від пишних свят з танками, гарматами, ракетами й іншим залізом, що тарабанить по бруківці, поменше б поклонінь усіляким священним реліквіям, а ще… а ще я б порадив тим, над якими я летів, утриматися від приєднання чужих територій і примусу людей, які там живуть, жити так само кепсько, як ми.