Один як вилізе на вершину, так нізащо звідтіля не злізе. У цьому розумінні Другодер, побувавши Перодером, пред’явив себе народові як виняток. Чотири роки побув, покерував, в одну маленьку війну погрався. Хотів іще деякі ідеї втілити стосовно часу. Наприклад, кількість місяців зменшити з дванадцяти до чотирьох і називати їх, ясна річ, по-російськи: весняник, літник, осінник і зимник, причому, початком весни вважати день, який раніше називався 1 січня, а за новим стилем 1 весняник. У цей же день згідно плану Другодера варто відзначати Різдво Христове, Новий рік, День захисника Вітчизни, а потім навіть і Світлий Великдень підтягти до цього ж числа.
Але всі свої ідеї втілити в життя він не встиг, можливо, якраз внаслідок зворотної течії часу. Бо істинний Перодер, котрий тимчасово став Другодером і дав йому покататися на триколісному мотоциклеті, невдовзі відібрав цей засіб катання назад і став знову не лише істинним, але й формальним Перодером.
Ну от, поміркувавши про те-се, я в описі проїзду Другодера вирішив обійтись без деталей, бо це було приблизно те саме, що ми вже бачили, але дещо в розбавленому варіанті. Спереду мотоциклістів було не сорок, а лише дванадцять, і позаду чотири. Їхала Друга особа не на мотоциклі, а у відкритій машині. Пір’я у неї було рідшим, а дзьоб не більший за курячий. Реанімобіля і ветеринарної допомоги я в його супроводі взагалі не помітив, а інкасаторська машина була на чотири розміри скромніша – броньований «форд-Фокус», у багажнику якого, як на мене, більше двох чемоданів валюти ніяк не поміститься.
Лікар Кліщ
Не дочекавшись проїзду Другодера, я заснув, але тут-таки був розбуджений невтомною Зінулею, яка торкнула мене за плече і сказала:
– Виходимо.
Виходимо так виходимо. Я розумів, що до «Скліфа» ми ще не доїхали, а якщо так, то куди виходимо, навіщо виходимо і де Варвара?
– Вийшла на попередній зупинці, – сказала Зінуля.
Я подумав, що це за дурня, які зупинки у «швидкої допомоги», але нічого не сказав, бо всілякої дурні вже начувся, і покірно рушив за Зінулею на вихід. Чомусь відстань од відкритих дверцят до землі виявилась занадто великою, і мені довелося спускатися донизу задом наперед, наче по хисткій драбині. Зінуля стояла вже внизу. Коли я досяг нижньої перекладини, вона взяла мене під пахви і плавно опустила на землю. І зробила це так легко, наче я був не огрядний дядечко, а невеликої ваги дитина. Потім був білий довгий коридор з багатьма поворотами. Це була, очевидно, лікарня, але чомусь по боках на віддалі декількох кроків один від одного стояли вартові в білих кожушках і валянках часів Другої світової війни.
Ми підійшли до одних білих дверей, на яких було написано: «ПРИЙОМ ВІД 26-ти до 313-ти». Цьому я не здивувався, але подумав без паніки, що перебуваю в іншому вимірі. Я штовхнув двері й опинився перед турнікетом, біля якого стояв поліцейський у валянках з галошами, в кожушку з однією генеральською зіркою на погонах і з автоматом Калашникова на грудях. Він мене запитав:
– Ви до кого?
Я сказав:
– Не знаю.
– Гаразд. А хто ви?
Я сказав.
– Документ якийсь маєте? Пред’явіть.
Паспорт, на щастя, був при мені. Я його пред’явив. Дивлячись в паспорт, генерал попросив мене вголос назвати прізвище, ім’я, по батькові. Я сказав:
– Там написано.
– Мені неважно, що там написано. Назовіть.
Я назвав.
– А чим докажете, що ви це ви?
– Так ось же мій паспорт.
– А чим ви докажете, що це ваш паспорт?
– Ну, там же написані мої прізвище, ім’я та по батькові.
– Не треба мені це говорити. Я сам читати вмію.
– Я не сумніваюсь. Ну, якщо вмієте, прочитайте. Там всі мої дані. Ім’я, по батькові, прізвище, дата народження, ким виданий, де прописаний, строк дії: безстроковий.
– Я це бачу. Але чим ви докажете, що це саме ваші дані?
– Тим, що вони записані в моєму паспорті.
– А чим ви докажете, що це ваш паспорт?
– Тим, що в ньому записані мої дані.
Він зітхнув.
– Але ж я вас питаю, а чим ви докажете, що це саме ваші дані?
– Та тим, що вони записані в моєму паспорті.
Тут він остаточно спалахнув, побуряковів, замахав руками, затупав ногами.
– Ви що, – закричав він, – знущаєтеся наді мною? Я його запитую: «Чим докажете, що то ваші дані?» А він: «Тим, що вони записані в моєму паспорті». Я: «Чим докажете, що паспорт ваш?» – «Тим, що в ньому записані мої дані…» Ви що це дурня переді мною клеїте? Ви уявляєте собі, з ким розмовляєте?
– Ой, господи, – кажу, – вибачте, пане, я цивільна людина, в чинах ваших не розбираюся, не знаю, як до вас звертатися, але я ж вам даю паспорт.