Закінчуючи цю тему, зауважу, що легка доступність нашому споживачеві до презервативів іноземного виробництва призвела до значного і відзначеного соціологами падіння в нашій країні народжуваності і скорочення чисельності нашого народонаселення. Але з деякого часу, як я чув, внаслідок введення нашими опонентами проти нас санкцій і обмеження поставок нам продукції західного виробництва уряд має намір за програмою імпортозаміщення знов запустити Баковський завод. Якщо це так і якщо інженери заводу не забули технологію виробництва виробів номер два, тенденція скорочення населення має шанс помітно уповільнитися. Але, здається, я на цій темі занадто застряг, забувши, що читач чекає продовження моєї розповіді, й ось воно.
Коли я увійшов до цього залу, там йшло якесь засідання, на яке якщо я і запізнився, то ледь-ледь. З трибуни виступав якийсь полум’яний оратор, чи то партизан Че Гевара, чи то письменник Лимонадов, у цілому, хтось із них, вертлявий, з цапиною борідкою і ламким юнацьким голосом, в окулярах. Окуляри під час його промови підстрибували на його носі, як дресировані. Я опинився в залі в той момент, коли він вимовляв застаріле слово «доколи».
– Доколи…
Він то тримався обома руками за трибуну, і так чіпко, наче вона стояла на хиткій палубі, то відлипав від неї і знову ж таки обома руками розпочинав бурхливо жестикулювати.
– Доколи, – казав він, – ми будемо це терпіти? Ці паразити уже переступили усі можливі межі. Вони давно вже залізли нам під шкіру. Ми проявляли розуміння, ми терпіли, сподіваючись, що вони самі зрозуміють межі своїх можливостей і, наситившись цим, вдовольняться. Так ні ж, вони лізуть нам у душу, вони впевнені, що ми мовчали і мовчатимемо, що ми будемо покірні, але вони помиляються. З кожним днем у все більшої кількості людей розкриваються очі на їхню шкідливу сутність. Що робити?
– Громадянський протест! – пискнула моя сусідка, білява дівиця з вплетеними в кіски двома презервативами.
– Одиночні пікети! – запропонував огрядний чоловік з пишними сивими вусами.
– Масовий стихійний, добре підготовлений мітинг! – подав голос кучерявий молодик.
– Багатолюдна хода Садовим кільцем! – запропонував бритоголовий здоровань із сережкою у правому вусі.
Тут я не стримався:
– Які, – кажу, – к бісу пікети, який мітинг, яка хода? Їх стільки розвелося, їх треба чи олією соняшниковою заливати, щоб задихнулися і повилазили, чи застосувати хірургічні заходи, але для цього потрібні стерильні інструменти.
Всі, хто був у залі, голови до мене повернули, тираду мою уважно вислухали.
– Себто, – запитав мене сивовусий, – ви пропонуєте революцію?
– Так, саме революцію! – сказав я, і зал зустрів мої слова бурхливими аплодисментами.
– Я проти, – сказав сивовусий. – І всі, хто тут сидить, проти. Революція – це війна, це кров, а ми всі за мирну зміну влади через демократичні процедури.
І на ці слова зал обізвався бурхливими аплодисментами і далі з однаковим шалом аплодував усім пропозиціям, що противажили одна одній: відповісти на свавілля влади одиночними пікетами, мітингами, мирною ходою, маршем мільйонів і загальним повстанням. Також сперечалися, чи дозволяти брати участь в акціях націоналістам, фашистам, комуністам, анархістам, дзен-буддистам, геям і педофілам. Врешті-решт під бурхливі оплески зійшлись на рішенні провести марш мільйонів чоловік на п’ятсот, участь задля масовості дозволити всім, але не допускати жодного екстремізму, гейства і педофільства. І лозунги допускати виключно мирні: «Перодера на нари!» «Думу розпустити і піддати…» я не зрозумів чому: чи то люстрації, чи то кастрації. «Чиновникам – тюрма! Олігархам – смерть!»