– Але ж ми стараємося!
З місця вискочив депутат на прізвище… забув прізвище… і став перераховувати, як багато усього зроблено стосовно роздратування населення, і знову навів як приклад невеликі, але криваві війни з однією сусідньою і однією несусідньою республіками. Навів секретні дані про примусову відправку на війну добровольців і повернення їх на батьківщину як вантаж «двісті». Була надія, що бодай війна викличе обурення, але вона викликала тільки великий патріотичний підйом. Що ще?
Депутат Ромашкін доповів стисло, що під час повені в одному південному місті було затоплено велику кількість будинків разом з людьми. Ті, що вижили, були впевнені, що повінь сталася внаслідок умисних дій місцевого губернатора, котрий наказав під час сильного дощу, який переповнив тамтешнє водосховище, відкрити дамбу і спустити воду на це маленьке місто, щоб врятувати велике місто. Серед тих, що зосталися живі, було сильне обурення і навіть бійки в чергах за гуманітарною допомогою, але на результатах чергових виборів це ніяк не позначилось, і вони знову переважною більшістю голосів вибрали того самого губернатора і всю його злодійську команду.
– Та що там казати! – емоційно вигукнув Ромашкін. – Що ми можемо з цим народом подіяти, коли він не реагує на падіння рубля, заморожування пенсій, відміну пільг і навіть на знищення санкційних продуктів. Ви знаєте, – сказав він, – разом з масою простого народу мені довелося спостерігати за знищенням швейцарського сиру. Ці люди такого сиру ніколи раніше не бачили, а тепер дивилися, як тонни його в красивих упаковках вивалювали зі самоскидів і потім давили бульдозерами й засипали землею.
– І що ж вони? – перебив я промовця. – Невже вони не обурились? Не кинулись на бульдозеристів? Не спробували врятувати цінний продукт від такого кощунського і цинічного знищення?
– Та ви що! Вони стояли, дивились і плакали. У них одночасно текли сльози і слина, але потім вони дружно пішли на виборчі дільниці і всі як один проголосували за правлячу партію.
– А як ви на це реагували? – поцікавився я.
– Я відчув величезну гордість за наш народ. Я ним захоплювався, – сказав він і зійшов з трибуни.
Чесно кажучи, всіма цими доповідями я був розчарований і пригнічений.
– Але невже, – звернувся я до всього залу, – невже в нашому народі не зосталось нічого, що могло б подвигнути його не те, що на революцію, а бодай на мирний громадський протест, на те, щоб люди вийшли на вулиці, ну, щось там прокричали, щось там потрощили, перекинули і підпалили? Невже не було жодного випадку?
– Дозвольте відповісти, – підняв руку чоловік з ситим пісним обличчям, в якому я упізнав нашого омбудсмена.
І розповів, що антисирітський закон викликав у нашому суспільстві велике невдоволення, всім запам’яталась хода стурбованих громадян з портретами самого омбудсмена і депутатів, котрі прийняли цей дітолюбний закон, з викиданням портретів наприкінці ходи в сміття.
Я все це вислухав і оцінив:
– Те, що була хода стурбованих громадян, це добре, але недостатньо. Стурбовані вони завжди виходять і показують свою стурбованість. Але щоб виступ був по-справжньому масовим, необхідно стурбувати і не стурбованих. А коли вийшли лише стурбовані, хіба це схоже на революцію?
– Ні, але люди добре повеселились.
– Ось такою веселістю всі ваші діла і закінчуються, – зауважив я вельми засмучено. – А мені потрібна така веселість, яка називається революцією. Щоби не портрети ваші, а вас самих кидали в сміттєвий ящик, як у сусідній вороже налаштованій братній державі. Ні, я нічого не скажу, ви, звісно, працюєте, але впівсили, і я підозрюю саботаж. Ви хочете народ ображати, роздратовувати, але водночас сподіваєтесь на його довготерпіння і смиренність. А діяти слід рішуче. Ось ви, з червоними вухами, ви що хороше в розумінні поганого зробили для Вітчизни? Що? Очолюєте комісію з протидії спробам спотворення історії на шкоду Росії? Це у вас назва неправильна. Протидія поняття оборонне. А ми мусимо наступати. Тому пропоную вашу комісію перейменувати в комітет сприяння спотворенню історії на користь Росії. Треба поправити деякі історичні дати. Наприклад, тисяча дев’ятсот тридцять сьомий рік з історії викреслити і записати, що за тридцять шостим настав одразу тридцять восьмий. У тридцять дев’ятому Польща одночасно напала на дві соціалістичних держави, Німеччину і Радянський Союз. У сороковому польські офіцери, посоромившись агресивної політики свого уряду, здійснили масове самогубство в Катині. Ленін (Ульянов) був німецьким шпигуном, а Сталін (Джугашвілі) – грузинським і діяв за вказівкою ІІІ відділення Його Величності канцелярії грузинського диктатора Саакашвілі. Він хотів віддати всю Росію Гітлеру в сподіванні, що німці збудують у нас соціалізм, але народ не дав здійснитися цим планам і наміри двох вождів отримали крах під Сталінградом. Сталін був дуже доброю людиною, за що народ обожнює його досі. Але щоб подвигнути наш народ до революції, потрібна не доброта, а зло, жорстокість і несправедливість, особливі, винахідливі, що викликають у народі не страх чи байдужість, а широке обурення. Ось ви, в шостому ряду, товстун з довгим дзьобом, що це ви ховаєтесь за спину переднього? Підніміться! Ви ким працюєте?