— А ви прагнете стати богами?
— Що ж дивного в цьому: хіба в людині не живе Бог? Треба тільки віднайти його в собі. Ти нині заспівав у храмі Природи хвалу Господові словами Іоанна Златоустого. Чому не спроможешся на свою власну молитву? Бо в тобі заник український Бог. Чому ти, літописець нашого відтинку часу, не проголосив іще молитви, котра б спам’ятала твій народ від орди духу? Бо ти свого Бога лише шукаєш. Пізнай його нарешті! Немає Бога для всіх. Гебреї мають Яхве — мудрого й жорстокого. Ляхи полонили в своїх домах католицьку Діву Марію і використовують її ім’я для шляхетських потреб. Москва загнуздала православ’я імператорськими веригами і створила собі Бога на подобу боярина — самовпевненого і нетерпимого до інородців. Тільки Україна кланяється чужим богам — грецьким, римським, польським і московським. І молиться до них не своєю мовою. Як колись гебреї, піддавшись грецьким Птоломеям. Однак їх повернув до національного життя верх кривди — зруйнування Єрусалимського храму. Чи мало нам Батурина? Чи, може, ти хочеш дотримуватися підлої рівноваги між праведністю і нечесністю, добром і злом і заспокоювати себе біблійним віршем: «Що було, те й буде, що діялося, те й буде діятися, і нема нічого нового під сонцем»?
— Гідний старче, — суворо перебив Єпіфаній волхва, — скривдив ти мене, хто пережив і несе в своїх очах полум’я українського Армаґеддону. Рідне мені все, що українське, і я готовий покласти голову за свій народ, за його звичаї. Чи ж думаєш, що невідомі мені українські поганські вірування? Що на Різдво сонце сходить у сузір’ї Перуна і народжується наново, ніби немовля. Що на Водохреще сонце виходить із сузір’я, а тоді народжується вода. Що колір вогню сонця жовтий, а води — блакитний, і це наші священні кольори… Але не будуймо нині жертовників своєму Ваалові, віддаймо Богові Боже і не ставаймо самі богами, бо позбудемося того, що належить тільки людині, — сумління. Адже Бог сумління не має — тільки розум. Коли ж ми станемо земними богами без сумління, то перетворимося в духовних карликів, бо абсолютного розуму людина досягти не може. Тоді кожен божок продиктує свої закони честі, що стануть безчесними. Не руйнуймо Храму Ісуса — пізно вже! На його місці ми можемо побудувати нині тільки тюрму. Зруйнувавши Храм Ісуса, зруйнуємо страх Божий і дамо волю злодійству. Вивищуймо добром, а не злом образ людського життя. А добро може народитися тільки в християнському храмі, що возвисився над усіма народами. В християнській церкві ми створили свій образ Бога — і він навіки наш. Знайдімо в тій церкві свій престол.
Сонце кидало сніп світла на непокриту голову волхва, подир з блакитного ставав білий — відбувалося Преображення жерця у Даждьбога, і став він камінним. Громада поклонилася йому і розійшлася.
Даждьбог прорік до Єпіфанія:
«Ти несеш у собі Слово — Лоґос. А Слово стане Ділом і залишиться поміж нами. Народ чекає на твоє Слово — і хай буде воно справедливим. Одну лише науку дам тобі на дорогу, і як збагнеш її, зможеш вернутися до мене. Коли ж уздриш можливість втілення моєї науки в християнській церкві — не вертайся. І так, і так вчиниш справедливо… Пам’ятай: Україна тільки тоді стане вільною, коли матиме свою самобутню релігію, що втілить у собі властивості української Природи та стану душі. Великий народ не може бути наслідувачем чужих релігій і ритуалів, він мусить мати свій незалежний шлях духовного життя. У московській церкві, що нині панує в Україні, нема релігії — є тільки засоби поневолення і нищення українських звичаїв та мови. Духовна столиця України не може бути ні в Римі, ні в Константинополі, ні в Москві — тільки в Києві. Іди туди і стань над Дніпром перед Печерською лаврою, де колись, у сиву давнину, стояв Даждьбог із золотою Трисуттю у руці. Тоді русичі–українці говорили гордо: «Єсьмо Даждьбогові внуки і походження у нас божественне». Якщо не зможеш цього сказати в своєму Храмі — вертайся назавжди до мене».
Єпіфаній доземно вклонився камінному Даждьбогові і подався в глиб бору, наслуховуючи його поважну тишу — таку співзвучну із затишшям власної душі. Впевненість прийшла до Єпіфанія: він воздвигне Храм, в якому Спаситель людства, що прийшов у світ з Назарету, благословитиме дух Даждьбога, назавжди вселеного в українську святиню. Цю благу вість — свій євангеліон — він понесе в Україну.
Єпіфаній брів крізь чернігівські бори, понад тихою Десною, через зелені луки і закожушені озиминою поля — до Києва й приймав кожною клітиною тіла, кожною струною душі гармонію української Природи і знову думав про лихі людські діяння, що цю гармонію руйнують.