— Я піду, Стратоне, до неї... Я завтра йду. ...Стояла біля ханських воріт і не наважувалась постукати: білявий воїн відчинить і спитає знову: «Чого тобі треба, стара?», а тоді вона закричить: «Ти син мій!» — і вже не від чужинця, від рідної дитини почує образу... А чи справді він син її? Як дізнатися, в кого?
Скреготнули ворота, інший стражник пропустив Марію. Кров відпливла в неї від серця: «Де ж Селім?»
— Де Селім? — тихо зойкнула, та нічого не відповів вартовий, і пішла Марія повз Соколину вежу до гарему. Євнухові дала таляр і наслухувала: з глибин гаремних хоромів ледь чутно долинала пісня, ой, що ж то за пісня та про чорного ворона, що над морем кряче?..
Вбігла мати в кімнату, підвелась Мальва з міндера, якась така дивна: бліде в неї лице, хворобливо пломеніють очі...
— Мальво, ти хіба нічого не знаєш, що діється в світі?
— А що діється... Були, поспівали й поїхали... Звідки мені знати, що діється? Хан не розповідає про те, що робиться за стінами гарему. А я... я коштовностей багато маю, мамо, і не знаю, що з ними робити... Ти візьми трохи, дівчатам даси в Мангуші.
— Сердешна моя... Ой, де ж ті твої мрії про міць твого кохання?
— А що, хан послав по ясир... туди?
— Мальво, — зашепотіла Марія, — послухай, що скажу тобі. Побратим твого покійного батька гетьман Хмельницький побив ляхів, ворогів наших предковічних, а хан іде йому на допомогу. Ти послів козацьких бачила тоді... Але ханське слово зрадливе, хто знає, що він завтра вчинить. А тепер є нагода. Ахмет поможе нам... на Україну. Люди йдуть.
Чекала одвіту. Очі Мальвині прив'язалися до материних і довго відірватися не могли, та враз, ніби струшуючи з себе шкаралупу отупіння, вона розвела руки і заговорила, прислухаючись до своїх власних слів.
— Доля моя, мамо... Це доля моя. Ти кажеш іти на Україну? Як мені йти? Я ж зовсім не та, що ті — з-над Дніпра. Я лише затужила по них і чомусь тієї туги? позбутися не можу, а сама твоя Мальва — татарська, ханська, мамо...
— Потурначко ти моя...
— Мамо, а може, того хотів твій бог, щоб мене в ясир забрали, щоб я забула своє і аж тоді розбудилась від рідної пісні, коли стала ханською дружиною? Може мені призначено більше добра вчинити для твого краю, ніж народити козакові дитину?
— Що ти мариш, доню! Ти ясирка в работизні, що можеш зробити?
— Кажеш — хан іде на поміч козакам? І може зрадити їх? Я не дам йому цього вчинити, він любить мене. А тепер я розпалю його любов... І стане він вірним Хмелеві навіки. -
— Царі, Мальво, зраджують, не радячись ні з ким.
— Як він це зробить...
— То що?
— Я... — І побачила Марія давно вже забуте: батьківський козацький блиск спалахнув ув очах потурначки.
Іслам-Гірей дивом дивувався несподіваний переміні султан-ханим. Ввечері Мальва зустріла його бурхливими обіймами, надмір ніжності підкотився ханові до горла, м'якнув жорстокий володар, забувався в її гарячих пестощах.
— Ти мудрий мій цар, ти світло очей моїх, — шепотіла Мальва, — ти лицар, перед яким падають вороги твої, ти вождь, що подаруєш волю своєму і моєму народові.
— Якому твоєму, Мальво? — звівся на лікоть хан і сторожко глянув на дружину. — Ти ж мусульманка, як і я, і мій народ є твоїм народом.
— Я люблю тебе, хане, і Крим теж став моєю батьківщиною. Але ти зрозумій, що не байдужа журавлеві, коли він у теплих краях, холодна в'ялиця на півночі. Є такі, що й не повертаються, але тужно курличуть вони, коли в рідному краю вимерзають дерева і квіти, спека висушує зелень і брати, що повернулись додому, гинуть із голоду на рідній землі. Я вірила, що ти не станеш ворогом мого краю. Тепер знаю про все! Велика побіда сталась на Україні, то ж поклянись, мій мужу і володарю, що не відступиш ти від козацького гетьмана.
Хан устав, одвів Мальвині руки. Такого ще не було, щоб жінка втручалася в ханські справи і вимагала клятви від нього. Суворо глянув на Мальву, схопив її за плече.
— Чиї слова речуть твої уста, ханим? — спитав і притягнув її до себе, пронизливо дивлячись у вічі.
— О хане, не запідозрюй мене в підступності. Ти мудрий і сильний. Я ніколи не зраджу тебе, бо кохаю, бо вимріяла тебе ще в дитячих снах. Можеш мене вбити, можеш озолотити — я у твоїй владі. Але послухай щирих слів слабкосилої жінки. Несвідуче серце моє чує те, чого, можливо, ще не бачить твій розум. У твоїх руках тепер така могутність, якої ніхто не мав. Яка ж то сила, коли два дужі вороги стають сукупно проти третього! Що можете зробити ви! Та коли схибиш, — багато горя поллється по світу. Будь вірним своєму слову, хане...
Опустив руку Іслам-Гірей із плеча Мальви, згадавши: