втручатимешся в цю справу.
Тома вагається, але щось у моєму голосі й очах змушує його скоритися. Він,
опустивши голову, ледь чутним голосом каже:
- Обіцяю.
Я круто повертаюсь, проганяю зі свого плеча ворону, бо вона таки важкенька, й
прямую головною вулицею. Щойно розчинилася велика темно-зелена брама порталу, й
гомін на вулиці раптом вщухає.
Першим з брами виходить Арман. Він злий і насуплений. За ним ступає якийсь
красень, котрого я не знаю. Судячи з розповіді Марселя, це - Газель. І нарешті
з’являється Фюльбер.
Мало сказати, з’являється. Він виходить наче на сцену. Залишивши за собою браму відчиненою
(зачиняти її - обов’язок Газеля), Фюльбер зупиняється й батьківським поглядом окидає натовп.
Тільки забачивши, що я розштовхую натовп і підіймаюсь до нього, він
по-братерському простягає до мене руки і йде назустріч.
- Ласкаво просимо до Ла-Рока, Емманюелю, - каже Фюльбер поважним голосом і
стискає мою долоню обома руками, ніби то не долоня, а якийсь скарб. - Який я
радий, що бачу тебе! Безперечно ж, - провадить він далі, неохоче випускаючи мою
долоню, - Колен не мешканець Ла-Рока і наші укази його не стосуються. Він
спокійно може забирати начиння зі своєї майстерні.
Ці слова Фюльбер вимовляє так швидко й так недбало, наче про це ніколи й не
поставало питання.
- А ось і корова, - провадить він захоплено, обертаючись до Смуглянки, і
здіймає руки, мовби збирається благословити її. - Хіба це не диво, що бог
створив тварину, яка з сіна й трави дає нам молоко? Як ви її кличете?
- Смуглянкою.
- Сподіваюсь, що ця Смуглянка даватиме нам біле молоко. - Він усміхається своєю
попівською усмішкою, на яку відповідають тільки Фабрелятр і Газель. - Мені
відомо також, Емманюелю, що ти привіз нам чудові подарунки. - І повертає до
мене сповнені благодушності очі. - Хліба! М’яса! Масла! - Після кожного слова вія підносить угору обидві руки.
- Дві хлібини й масло - це справді подарунки, - кажу я відверто. - Але м’ясо - ні. Ходи-но, Фюльбере, зі мною. - І веду його до м’ясникової крамнички. - Сам бачиш, що це чимало. Половина бичка. Я сказав
Лянуайєві не гаятися й порізати м’ясо, бо день буде гарячий, а холодильників у вас немає. Отож підкреслюю ще раз,
- веду я далі, - хліб і масло - це подарунки, а м’ясо - ні. Мальвіль сподівається одержати за нього від Ла-Рока цукру й мила.
- Гаразд, - мовить солодкавим голосом Фюльбер. - Я не знаю, скільки в нас
лишилося цукру, - й блимає сердито на Газеля, який хотів щось сказати, - але ми
зробимо все можливе, щоб тебе задовольнити, принаймні частково. Ти вже мав
змогу переконатися, що ми живемо у великих злиднях. У нас немає такого
достатку, як у Мальвілі. - Він по-змовницькому підморгує парафіянам. - Через те
вибач нам, Емманюелю, ми не можемо навіть запросити вас на обід.
- Я поїду зразу ж, тільки-но одержу коней, рушниці, цукор і мило, - відказую я.
- А втім, ні. Перед від’їздом хочу трохи розім’яти коней. - І розповідаю йому про свій намір поїздити верхи на майданчику.
- Та це ж просто чудово! - вигукує Фюльбер, вдаючи з себе добряка, коли це йому
нічого не коштує. - В нашому місті майже немає розваг, і твоя вистава,
Емманюелю, буде для нас бажаною, якщо це не дуже небезпечно для тебе. Ну,
ходімо, - каже він і широким жестом запрошує паству до замку. - Не марнуймо
часу, бо ти поспішаєш... Але я не бачу Каті, - здивовано зауважує він, коли на
його знак Газель і Арман широко розчиняють обидві стулки брами й ла-рокці,
трохи пожвавішавши, заходять до замку.
- Каті лишилася з Евеліною, бо в дівчинки приступ астми. Мені щойно сказали про
це, - відповідаю я і швидко йду до замку.
Кіньми я займуся пізніше, спершу прошу Фюльбера дати мені рушниці, набоїв,
цукру й мила. Фюльбер доручає це Газелеві, віддавши йому в’язку ключів і щось шепнувши на вухо. За мною йдуть Жаке й Колен, прихопивши два
великих мішки.
Я йду поруч з Газелем довгим, викладеним мармуровими плитами коридором замку.
- Газелю, я чув, що Фюльбер хоче призначити тебе священиком, - кажу йому.
- Ні, це не зовсім так, - відповідає він. - Пан Фюльбер має намір поставити мою
кандидатуру на голосування ла-рокських парафіян.
- І послати тебе до Мальвіля?
- Якщо, звичайно, ви не проти, - покірно каже Газель. Дивна річ, але ці слова
зовсім не звучать у нього фальшиво.
- Проти тебе, Газелю, ми нічого не маємо. Але я гадаю, що тобі буде шкода
кидати замок і свій дім у Ла-Році.
- Авжеж, - відверто признається Газель, і це мене ще дужче дивує. - Особливо