тільки виграла від того, що наші переговори затяглися. Вона могла б позмагатися
з Газелевою блузою.
Арман зіперся ліктями на перегородку й дивиться на мене, кліпаючи очима.
- У тебе гарний золотий перстень, - нарешті озивається він.
- Хочеш приміряти його?
Я знімаю перстень з пальця й даю Арманові. Він розглядає його, пожадливо
віддувши вперед повні губи, й йому вдається після тривалого обмацування
натягнути перстень на малий палець. Потім він кладе руку на перегородку й
захоплено милується обручкою. Я одразу ж починаю сідлати коней. Жодного слова
ми ми не промовили один одному.
Я купив цих кобил в одного циркача. Одна називалась Морганою, а друга -
Мелюзіною. Обидві були зовсім білі, з довгими хвостами й густою гривою.
Коли пан Лормйо побачив їх у мене, то, крім трьох коней, вирішив купити і їх.
Даремно я доводив йому, що вони циркові й небезпечні для того, хто не вміє з
ними розмовляти. Він наполіг на своєму й поставив мене перед вибором: або бере
всі п’ять, або жодного. Я поступився. Але він мені добре заплатив.
Ла-рокці вже зібралися на терасі замку, коли я вийшов на майданчик з Морганою;
Арман вивів Мелюзіну.
Трава на майданчику в день події трохи підсмалилася, але не зовсім обгоріла, і
я двічі пройшов з Морганою по кругу, перевіряючи твердість землі під ногами.
Дощ пом’якшив її, але не перетворив на губку. Я стрибнув у сідло й зробив два круги, а
третій - з низкою поворотів, аби пересвідчитися, чи Моргана не забула вже, що
її колись дресирували. Почавши четвертий круг, я стиснув її боки ногами,
переклав повіддя в ліву руку й раптово викинув правицю вперед і вгору; Моргана
почала підстрибувати по-баранячому, і в глядачів склалося враження, що вона
хоче скинути мене. Насправді ж вона тільки виконувала мою команду, мені не
загрожувала ніяка небезпека.
Я тричі виконав цей номер, після кожного з них переходячи на спокійний крок,
потім повільно зробив ще один круг і зістрибнув на землю.
Фюльбер, який сидів у першохму ряду між Фабрелятром і Газелем, зіпершись на кам’яне поруччя, крикнув мені “браво!” й плеснув у долоні. Й тут сталося
несподіване. Ла-рокці бурхливо зааплодували: оплески тривали довго ще після
того, як він перестав удавати, що це його теж зацікавило. Я краєчком ока
зиркнув на Фюльбера. Він зблід, міцно стулив губи, очі його занепокоєно
забігали. Чим довше тривали оплески, тим більше, мабуть, він переконувався, що
ці оплески спрямовані проти нього.
З Мелюзіною я мав виконати інший номер. Тут мені доведеться падати з сідла. Яка
добра й гарна кобила ця Мелюзіна! І скільки вона заробила грошей своєму
господареві, коли на зйомках кінофільму падала під кулями! Вступна частина
тривала довгенько. Треба було як слід розім’яти її м’язи, щоб вона могла падати без будь-якої небезпеки. Коли я відчув, що вона вже
розім’ялася, я скинув з ніг стремена, зав’язав повіддя, щоб під час падіння Мелюзіна не заплуталася в ньому, й помчав
галопом. Я вирішив виконати трюк на закруті, якраз навпроти самого замку.
Опинившись там, я смикнув лівий повід, а сам, щоб не втратити рівноваги,
перехилився на правий бік. Мелюзіна в ту ж мить, мов підтята, впала на землю.
Я перелетів через її голову й кілька разів перевернувся. Публіка злякано
скрикнула. А коли підвівся, всі полегшено зітхнули. Мелюзіна тим часом лежала
на боці “мертва”, поклавши голову на землю й зажмуривши очі, Я підійшов до неї,
взяв у руки повіддя й цмокнув. Вона зразу підвелася.
Я повторив цей трюк ще раз. Потім вирішив, що цього часу для Каті, мабуть,
вистачило цілком, зістрибнув на землю й не без виклику простяг повід Арманові,
який з гідністю взяв його. Оскільки він тримав уже й Моргану, то тепер у нього
були зайняті обидві руки.
Ла-рокці гучно зааплодували. Побачивши, що Армаи стоїть бездіяльно, вони
кинулися сходами вниз, на майданчик, і, оточивши мене, почали гучно вітати. На
терасі лишилися тільки Фюльбер, Газель і Фабрелятр - жалюгідна самотня жменька.
Арман стояв на травнику, міцно тримаючи за поводи двох кобил, які злякалися
натовпу, що раптом кинувся до мене. Скориставшись із цього, ла-рокці
посміливішали. Їм замало було оплесків, і вони почали скандувати моє ім’я. Дехто намагався сховатися від очей Фюльбера, який непорушно й мовчки стояв
на терасі, але всі голосно кричали: “Дякуємо, Емманюелю, за подарунки!”
Це почало скидатися на бунт. “Що, коли скористатися з цього і повалити владу
Фюльбера?” - подумав я. Але Арман був озброєний, а я перед тим, як мав сідлати