кобил, віддав свою рушницю Коленові. Колен гомонів про щось із Аньєсою Пімон,
Тома заглибився в свої думки, Жаке я теж ніде не бачив. Я вийшов з натовпу й
попростував до Фюльбера.
Він у супроводі Газеля й Фабрелятра спустився сходами з тераси мені назустріч.
Фюльбер ішов і свердлив очима ла-рокців, які хвилину тому радісно вітали мене,
а тепер, коли він наближався до них, замовкали й розступалися перед ним.
Фюльбер холодно поздоровив мене з успіхом, але навіть не глянув у мій бік, бо
не зводив очей зі своєї пастви, прагнучи повернути її на праведний шлях. Хоч я
вважав його справжнім негідником, мушу сказати, що спокій Фюльбера викликав у
мене повагу. Він мовчки провів мене аж до брами.
Коли він зі мною попрощався, улесливість його мов вітром змело. Фюльбер більше
не запрошував мене ще приїхати до нього. Коли останній мешканець Ла-Рока вийшов
через замкові ворота, вони одразу ж зачинилися. Я зрозумів, що там відбудеться
негайне засідання парафіяльної ради, щоб обміркувати, як знову швиденько
приборкати паству.
Жаке поїхав трохи раніше й чекав на нас за містом, боячись, що Силач почне
рватися до кобил у тісній вуличці посеред людського натовпу. Біля південних
воріт я помітив на стіні поштову скриньку. Колись вона була гарного жовтого
кольору, а тепер стала якась безбарвна, потемніла, напис зітерся.
- Бачиш? - каже Марсель, який проводжає мене. - Ключ і досі стирчить у замочку.
Сердешний поштар згорів у ту мить, коли хотів забрати зі скриньки листи.
Марсель повертає ключика в замочку. Дверцята відчиняються й знову зачиняються.
Я веду Марселя до Мальжакського шляху. Розмовляю з ним ще кілька хвилин. Знаю,
яким самотнім почуватиме він себе без Каті й Евеліни, коли повернеться додому.
До того ж його чекає маловтішна перспектива постати перед Фюльбером, щоб
пояснити свою поведінку під час поділу харчів. За хвилину всі думки мої
заполонює Мальвіль. Без його мурів я такий же беззахисний, як черепаха без
свого панцира.
Поки ми розмовляємо, я дивлюся на людей, які оточили нас; тут зібралися всі без
винятку жителі Ла-Рока, які вціліли, навіть двоє немовлят: одне - Марії Лянуай,
дружини молодого м’ясника, а друге - Аньєси Пімон: АГєтта в захопленні ходить від одного до
іншого, лише Фальвіна, яка досхочу натеревенилася то там, то тут у містечку,
вже вмостилася на воза біля Жаке, який щосили стримує Силача, що вибрикується й
ірже.
Ла-рокці, зігріті яскравим полудневим сонцем, раді, що бодай на кілька хвилин
вийшли зі своїх задушливих мурів. Однак я помічаю, що навіть за відсутності
Фабрелятра вони не наважуються сказати щось ні про свого пастора, ні про поділ
харчів, ні про Арманову поразку. Підозрюю, що Фюльберові вдалося шляхом
підступного обману й обміркованої демагогії створити тут атмосферу
запроданства, недовіри й непевності. Мені впадає в око, що вони не відважуються
навіть наблизитися до Жюдіти, Марселя й Пімона, мовби релігійні власті їм це
заборонили. Навіть мене вони більше не оточують так, як це зробили на
майданчику, ніби Фюльбер своїм холодком, з яким проводжав мене, застеріг їх, що
до мене наближатися небезпечно. Й зараз же, коли я їм усім разом скажу “До
побачення!” - Фюльбер стримався й не сказав мені цих слів, - вони
відповідатимуть тільки поглядами, але здалеку, не зважуючись помахати рукою або
промовити якесь слово. Річ зрозуміла, приборкання пастви почалося. Ла-рокці
відчувають, що Фюльбер примусить їх дорого заплатити за цей справедливий поділ.
І це цілком правильно, що вони, ще не перетравивши мій хліб і масло, вже
прагнуть якнайшвидше розлучитися зі мною...
Їхня поведінка мене засмучує, але я не гніваюся на них. Рабство має свою
жахливу логіку. Я слухаю Марселя - Марселя, який залишився з ними, щоб їх
боронити, до кого ніхто в Ла-Році не промовляє й слова, хіба що Пімон та
Жюдіта. Остання - це якийсь небесний дар! Таємна радниця революції! Наша Жанна
д’Арк! Тільки що пе дівчина, з цього приводу вона постаралася “уникнути
непорозумінь”. Мабуть, Жюдіта помітила Марселів смуток, бо виростає біля нього
й зразу ж хапає його за біцепс, він не пручається, здається, це йому приносить
якусь утіху, лише завдячливо міряє чорними очима велетенську статуру цього
вікінга в спідниці.
Пімон виглядає не таким пригніченим. Бачу, як він розмовляє з двома чоловіками,
що скидаються на хліборобів.