на дві групи: одна виманила б нас У Рюни, а друга тим часом захопила б замок.
Якби я не знав так добре Тома, то подумав би, що він просто хитрує. Бо зрештою,
сам себе засуджуючи, Тома обеззброює нас. Насправді ж я знаю: за всім цим
благородне баяіання будь-що виправдати дружину. Це шляхетно, але й надто
небезпечно.
Я кажу безбарвним тоном:
- Дякую тобі, Тома, за відвертість. Але гадаю, що ти занадто захищаєш Каті.
Скажи: хіба не вона вимагала, щоб ти одягся?
Я дивлюсь на нього. Знаю, він скаже правду.
- Вона, - відповідає Тома здавленим голосом. - Але оскільки я погодився з нею,
то сам мушу відповідати за наше запізнення.
Це визнання коштує йому дорого. Тома зачепило за живе. Та все ж я не збираюсь
випускати його з рук.
- А коли ви опинилися на фортечному мурі, хіба не Каті вмовила тебе спуститися
в Рюни подивитись, що там відбувається?
- Вона, - червоніє Тома. - Однак я винен у тому, що погодився. Я сам відповідаю
за цю помилку.
Я мовлю суворим тоном:
- Ви обоє відповідаєте. Каті має тут однакові з нами всіма права й обов’язки.
- За винятком того, - цідить Тома крізь зуби, - що вона не має права брати
участь у зборах, на яких ти її критикуєш.
- Я хотів оберегти її від цього. Але якщо ти вважаєш, що вона повинна вислухати
все це, йди по неї. Ми зачекаємо.
Западає мовчанка. Всі дивляться на Тома, Він опустив очі й сховав руки в
кишенях. Губи в нього тремтять.
- У цьому нема потреби, - зрештою відповідає Тома. - В такому разі я наполягаю,
щоб ми обговорили Коленову думку, яку, коли не помиляюсь, поділяють також
Пейссу й Жаке.
- Я не скінчив говорити, - мовить Тома.
- Що ж, говори, говори! - нетерпляче кажу я. - Ніхто тобі не заважає говорити!
Тома провадить далі:
- Я готовий відповідати за те, що разом з Каті залишив Мальвіль.
Я знизую плечима й, оскільки він замовк, питаю:
- Ти скінчив?
- Ні, - відповідає Тома глухим голосом. - Оскільки я ще належу до складу общини
Мальвіля, то маю право висловити думку з приводу питання, яке ми обговорюємо.
- Що ж, висловлюй! Хто тобі заважає?
Він помовчав трохи й заговорив упевненіптим голосом:
- Я не згоден з Коленом. Гадаю, нема чого шкодувати, що ми вбили грабіжників. Я
вважаю, Емманюель припустився помилки, не зважившись стріляти раніше. Якби він
не зволікав, Момо залишився б живий.
Ніхто не обурився, але друзі дивилися на нього з осудом. Однак цього разу я не
буду хитрувати. Справа надто серйозна. Я кажу:
- Тома, ти висловився нетактовно, але правильно. Отже, дозволю собі підправити
тебе. Я припустився не однієї помилки, а двох. Перша - загального порядку: я
виявився надзвичайно малодушним щодо Евеліни. Я дозволив дівчиську водити себе
за носа й цим подав поганий приклад громаді. Якби в ту хвилину, коли я біг з
Мальвіля в Рюни, я не мав на руках Евеліни, то зміг би допомогти Мену втримати
Момо принаймні до приходу Тома. - Якусь хвилину я мовчу, а потім додаю. - Отож
я хочу показати тобі, Тома, що свою малодушність щодо Евеліни ставлю на одну
дошку з твоєю щодо Каті.
- Так то воно так, але Евеліна не є твоєю дружиною, - озивається Тома.
Я холодно відповідаю:
- Ти вбачаєш у цьому обставину, яка обтяжує вину?
Тома розгублено мовчить. Гадаю, він хотів сказати, що той факт, що він
одружений з Каті, пам’якшує його вину. Але не наважився прилюдно висловити таку думку, яка видала б
його малодушність.
- Друга помилка. Як уже сказав Тома, я не зважився трохи раніше вистрелити в
грабіжників.
Мейссоньє зводить угору обидві руки.
- Треба бути справедливим! - рішуче мовить він. - Якщо й була помилка, то не ти
один припустився її. Ніхто з нас не міг насмілитися стріляти в цих нещасних.
Вони були такі виснажені! Такі голодні!
Я питаю:
- Тома, ти теж відчув це?
- Так, - не вагаючись, відповідає він.
- В такому разі, - кажу я, - я змушений зробити висновок, що помилка була
колективна.
- Еге ж, - озивається Тома, - але ти завинив у ній найбільше, адже ти -
командир.
Я зводжу обидві руки вгору й палко вигукую:
- Так! Ось у чому суть! А чи командир я? Хіба можна бути командиром, коли двоє
дорослих людей з твого загону, яким ти збираєшся командувати, у розпалі бою не
підкоряються твоїм наказам?
Западає тиша, й я не порушую її. Хай трошки вони всі помовчать.
- На мою думку, - озивається Колен, - склалося не зовсім зрозуміле становище. В
Мальвілі проводяться збори й спільно ухвалюються рішення. Так. На цих зборах
Емманюель відіграє головну роль. Однак ніхто ніколи не говорив про те, що в