паркан”.
Це був справді мистецький витвір. Перш ніж зафарбовувати, Колен накреслив
літери олівцем, а пензлика підстриг ножицями, щоб не розмазувати фарби. Він
хотів також намалювати мертву голову з великими кістками, але я сказав, що
досить самого тексту.
Обоє чоловіків марно шукали якоїсь щілини, щоб побачити щось по той бік
паркана. Один з них навіть дістав з кишені ножика й заходився довбати тверді
дубові дошки. Мейссоньє саме дивився в бінокль.
Я взяв бінокль, але той чолов’яга вже відмовився від своєї спроби. Він підійшов до товариша. Нахилившись один
до одного, вони, здавалося, радилися. У мене склалося враження, що вони не
дійшли згоди; високий кілька разів махнув рукою у напрямку шляху, мабуть, хотів
піти собі геть, а низький, навпаки, мав намір діяти далі. Але як діяти? Не
збираються ж вони удвох штурмувати Мальвіль?
У всякому разі, вони нарешті щось вирішили, бо я побачив, як обидва закинули
рушниці за плечі. Потім високий присів під парканом і, зчепивши руки на рівні
пояса, кивнув низькому: мовляв, лізь. У цю мить я зрозумів зауваження Мейссоньє
про те, що ніхто з них не мав клунка. Ці люди діяли не самі по собі. Вони не
мали наміру штурмувати Мальвіль, ані навіть проникати в замок. Вони належали до
якоїсь ватаги і, перш ніж напасти на Мальвіль, прийшли вивчити місцевість, -
так, як учора ми ходили до Ла-Рока.
Я поклав бінокль і тихо сказав, звертаючись до Мейссоньє:
- Зараз спробую застрелити низького й зловити високого.
- Це суперечить нашим правилам, - відповів Мейссоньє.
- Я змінюю правила! - відрубав я, подивився на нього й трохи не зареготав,
таким кумедним видалося мені його обличчя, на якому відбивалася боротьба між
пошаною до правил і звичкою коритися командирові. Додав так само суворо: - Ти
не стрілятимеш. Це - наказ.
Я підняв рушницю. В оптичному пр::ділі “спрінгфілда” виразно побачив профіль
низького, коли той, стоячи ногами на плечах товариша й ухопившись руками за
верх паркана, намагався зазирнути по той бік. Поцілити в нього з такої відстані
із снайперської гвинтівки - річ нескладна. Мені спало на думку, що цьому
чоловікові, такому молодому й дужому, лишилося жити якусь мить. Не тому, що він
спробував перелізти через паркан, у нього такого наміру не було, а тому, що
тепер він мав у своїй голові відомості, потрібні ворогові. Й цю голову куля з
“спрінгфілда” мала розтрощити, мов горішок.
Поки низький старанно вивчав місцевість, не відаючи, що зібрані ним відомості
вже нікому не здадуться, я старанно прицілився й вистрелив. Низький підстрибнув
угору і якось кумедно крутнувся в повітрі, перш ніж упасти. Його товариш на
якусь мить завмер на місці, потім круто обернувся й побіг униз мальвільським
шляхом. Я гукнув:
- Стій!
Він біг далі.
- Стій, кажу тобі!
Я знову підняв “спрінгфілд”, і в цю мить, на превеликий мій подив, він
зупинився. Я крикнув:
- Поклади руки на потилицю! І повернись до паркана.
Він повільно побрів назад. Рушниця була в нього за плечима. Саме на неї я
пильно дивився, готовий будь-якої миті вистрелити.
Незнайомець не чинив опору. Він зупинився на деякій відстані від паркана, і я
зрозумів, що він не хоче бачити розтрощений череп свого товариша. В цю хвилину
вдарив на сполох дзвін надбрамної башти. Я почекав, поки замовкне дзвін, і
крикнув:
- Стань обличчям до скелі й не ворушись.
Він скорився. Я передав “спрінгфілд” Мейссоньє, взяв його карабін і сказав:
- Триматимеш його на мушці, поки я не зайду з того боку. А як тільки дістанусь
туди, ти теж приходь.
- Гадаєш, вони з якоїсь ватаги? - запитав Мейссоньє, облизнувши губи.
- Я впевнений у цьому.
В цю мить хтось, здається Пейссу, закричав з фортечних мурів надбрамної башти:
- Конт! Мейссоньє! Все гаразд?
- Так!
Мені довелось витратити цілу хвилину, щоб збігти з пагорка, на якому колись
стояла ферма “Сім буків”, і знов піднятися на інший. Незнайомець навіть не
ворухнувся. Він стояв обличчям до скелі, тримаючи руки на потилиці. Я помітив,
що в нього тремтять ноги. За парканом почувся голос Пейссу:
- Відчинити?
- Ще ні. Я чекаю на Мейссоньє.
Я глянув на незнайомця. Приблизно метр вісімдесят, густий чорний чуб, юнацька
потилиця. Поставою схожий на Жаке, лише трохи тонший. Міцний, але стрункий.
Одягнений так, як у будні вдягаються молоді хлібороби в наших краях: джинси,
черевики й картата вовняна сорочка. Але на ньому цей одяг виглядав вишуканим.
Навіть його зовнішність була вишукана. І в тій досить принизливій позі -