під грудьми.
- Колене, розв’яжи йому очі.
Очі полоненого. Вони безперестану кліпають і поволі призвичаюються до світла.
Він дивиться на мене, зиркає на товаришів, а також на кухлі, пиріг і масло.
Мені сподобалися його очі. Сподобалася і його поведінка. Він блідий, але не
розгублений. Губи пересохли, проте обличчя тверде й рішуче.
- Хочеш пити? - буденним тоном питаю я.
- Так.
- Чого бажаєш? Вина чи молока?
- Молока.
- Хочеш їсти?
Він вагається. Я повторюю:
- Хочеш їсти?
- Дуже.
Він розмовляє пошепки. Віддає перевагу молоку перед вином. Отже, він не
хлібороб, хоч, на мою думку, прийшов не з далеких країв.
Я киваю Мену. Вона наливає йому кухоль молока, відкраює скибку пирога, значно
більшу від тієї, що колись була кинула старому Пужесові. Як я уже зазначав,
Мену відчуває симпатію до вродливих юнаків. А полонений вродливий, з чорними
очима, чорним чубом і чорною гострою борідкою. Худий, але міцний. Мену,
оцінюючи чоловіка, завжди враховує, який з нього працівник.
Вона кладе на скибку пирога масло й подає полоненому. Беручи пиріг, він
по-синівському всміхається Мену й щиро дякує. Я вже склав собі думку про нього,
хоча ще ніяк не виявляю своїх почуттів.
Кинувши погляд на Колена, бачу, що він, мабуть, думає так само, як і я.
Полонений попоїв, поклав обидві руки на стіл і чекає. Схоже на те, що він
почуває себе тут зовсім непогано, більше того, здається, йому приємно бути в
нашому товаристві. Приємно й радісно.
Я допитую його. Він відповідає зразу ж, без найменшого вагання, нічого не
приховуючи. Він немовби радіє з того, що може стати нам у пригоді.
Ми набагато менше радіємо, коли довідуємося, що маємо справу з ватагою з
сімнадцяти чоловік на чолі з якимсь Вільменом, котрий видає себе за колишнього
офіцера парашутних військ. Ватага різко поділяється на ветеранів і новобранців,
останні - раби перших. Буквально палична дисципліна. Застосовують три види
покарання: паличні удари, карцер без води і їжі, різанину перед строєм. Вільмен
має базуку з дюжиною невеличких снарядів і двадцять рушниць.
Ерве Легран - так звати полоненого - розповідає нам, як його втягли до ватаги.
Вільмен захопив його село, що лежить на південному заході від Фюмеля. Він
зазнав чималих втрат під час чергового нападу і схотів поповнити своє військо.
- Вони схопили нас, - каже Ерве, - Рене, Моріса й мене. Нас повели на сільський
майдан. І Вільмен спитав Рене: “Погоджуєшся вступити до моєї ватаги?” Рене
відповів: “Ні”. Брати Фейраки зразу ж поклали його на коліна, й Бебель
перерізав йому горло.
- Бебель - якесь ім’я жіноче...
- Яка там жінка!..
- Розкажи, який він на вигляд.
- Метр шістдесят п’ять на зріст, довгий білявий чуб, обличчя дрібне. Стрункий. Ноги й руки
невеликі. Полюбляє переодягатися жінкою.
- Хлопці бояться Вільмена?
- Вони особливо бояться Бебеля. - І додає: - Він дуже майстерно кидає ножа.
Найкраще з усіх ветеранів.
Я дивлюсь на Ерве.
- Яким чином новобранець стає ветераном?
- Скажу словами Вільмена: тільки не за стажем.
- Тоді як?
- Коли зголошується добровольцем для виконання доручень.
Я сухо кажу:
- Тому ти зголосився йти в розвідку до Мальвіля?
- Ні. Ми з Морісом хотіли вас попередити й дезертирувати.
- То чому ж ти не зробив цього? Він відповів без будь-якого вагання:
- Бо то не Моріс був зі мною. Ось як усе сталося: сьогодні вранці Вільмен
попросив чотирьох чоловік виконати два доручення: одне - в Курсежаку, друге - в
Мальвілі. Тільки Моріс і я вийшли зі строю. Два новобранці. Вільмен почав лаяти
ветеранів, і нарешті двоє з них зголосилися. Вільмен послав мене з одним, а
Моріса - з другим у Курсежак.
- Щось я ніяк не збагну: сьогодні вранці Вільмен послав розвідку до Курсежака й
Мальвіля. А чому не послав її також до Ла-Рока?
Якусь хвилину Ерве дивиться на мене.
- Таж ми в Ла-Році квартируємо, - повільно відповідає він.
- Що?! - вигукую я і мимоволі підводжуся на стільці. - Що? Ви квартируєте в
Ла-Році? З якого часу?
Моє запитання безглузде. Мало важить те, коли Вільмен там засів. Важливо, що
він там. З гвинтівками моделі 36, обстріляними молодиками, базукою й досвідом.
Бачу, як друзі бліднуть.
- Ватага взяла Ла-Рок учора ввечері після заходу сонця, - каже Ерве.
Я підводжуся, приголомшений. Учора вдосвіта я посилав людей розвідати, як
укріпився Ла-Рок, а ввечері Ла-Рок захоплено, але не нами! А якби сьогодні я не
взяв полоненого, то був би з’явився під ла-рокськими мурами з друзями, впевнений у легкій перемозі. Фантазія