моя розігрується, і я бачу, як сімнадцять гвинтівок нищівним вогнем приковують
нас до голого вигону.
Я сідаю й коротко кажу:
- Розповідай далі.
Ерве розповідає, як було взято Ла-Рок. З настанням ночі Бебель, переодягнувшись
жінкою, з клуночком у руці з’явився перед південною брамою. Дивак, який стеріг башту - пізніше ми
довідаємося, що то був Лянуай, - впустив його, й Бебель, пересвідчившись, що
Лянуай сам, перерізав йому горло. Потім відчинив браму для інших. Містечко було
захоплено без жодного пострілу.
Мейссоньє щось хоче сказати, і я обертаюся до нього.
- Скільки у вас гвинтівок моделі 36? - запитує він полоненого.
- Двадцять.
- А набоїв багато!
- Гадаю, що так. Їх бережуть, але не дуже пильно, - Ерве додає: - Принцип
Вільмена - завжди мати двадцять чоловік на свої двадцять гвинтівок.
На прохання Мейссоньє Ерве докладно описує базуку. Коли він закінчує, я
запитую:
- Треба дещо уточнити. Вас двадцять чи сімнадцять?
- Взагалі нас було двадцять. Але ми втратили трьох у Фюмеді. І нас залишилося
сімнадцять. Одне слово, сімнадцять. Тепер, коли ти вбив ще одного, тільки
шістнадцять! А оскільки взяв мене в полон, то вже п’ятнадцять!
Схоже на те, що він таки справді радий, що опинився серед нас. Я питаю далі:
- Ти давно знаєш отого Моріса, якого разом з тобою взяли до ватаги?
- Ще б пак! - вигукує Ерве. - Він мій друг дитинства. Я гостював у нього, коли
вибухнула бомба.
- Дуже любиш його?
- Ще б пак! - мовить Ерве.
Я міряю його поглядом.
- Отже, ти не можеш залишити його в одному таборі, а сам перейти до іншого. Це
неможливо. Адже тобі доведеться стріляти в нього, якщо Вільмен наступатиме на
нас!
Я легенько ляскаю долонею по столу.
- Ерве, я скажу тобі, що ми зробимо. Ми відпустимо тебе.
Пильно дивлюсь на Ерве. Він блідне.
- Щось у тебе не гаразд? - питаю його.
Він киває головою.
- Якщо відпустиш мене, не віддавши моєї зброї, - каже він глухо, - то це
однаково, що ти засудив мене на смерть.
- Я подумав про це. Коли йтимеш, забереш свою зброю.
Товариші збуджено заворушилися. Але я вдаю, що не помічаю цього, й веду далі:
- Ось що ти маєш зробити. Звичайно, ти не скажеш, що тебе взяли в полон.
Скажеш, що твого товариша вбили, коли він підвів голову над парканом, і що ти
втік під градом куль. - І додаю: - Скажеш, що, на твою думку, стріляли з даху
головної башти.
Я зовсім не хотів би, щоб Вільмен здогадався перед наступом про існування
невеличкого бліндажа на пагорку ферми “Сім буків”.
- Запам’ятай, це важливо.
- Запам’ятаю, - мовить Ерве.
- Гаразд. А тоді за першої-ліпшої нагоди ти й Моріс...
- Не треба мені розтлумачувати, - каже Ерве.
- Останнє запитання, Ерве: як ти йшов з Ла-Рока?
- Шляхом, - дивується Ерве. - Хіба є інша дорога? Я не відповідаю. На цьому
край. Нам більше нічого
сказати один одному. Він дивиться на нас лагідними чорними очима. Йому дуже
пасує ота борідка клинцем. Вона надає йому солідності. Він переводить погляд на
Мену - відчув її прихильність до себе, - на склепіння вікон, старовинну зброю
між вікнами, монументальний камін. Він судорожно ніби ковтає щось, і, хоча його
обличчя спокійне, я знаю добре, що цей хлопчак - він ще справжній хлопчак -
дуже хвилюється. Він боїться втратити людей, які вже прийняли його. Втратити
Мальвіль. Я підводжуся.
- Час іти, Ерве.
Він встає, я наближаюсь до нього й знову зав’язую йому очі. Ми всі разом проводжаємо Ерве до надбрамної башти, а звідси
Мейссоньє і я ведемо його до паркана. Випускаємо Ерве через потайний прохід. Я
подаю йому в отвір рушницю, і, підвівшись, він махає нам рукою, по-дитячому
щиро всміхаючись. Ерве йде широкими кроками. Я дивлюсь на нього у потайне
віконце.
- Можливо, ми втратили одну рушницю, - шепоче Мейссоньє.
Я зиркаю на нього.
- А може, заволодіємо ще двома.
І що найважливіше, матимемо ще двох бійців. Бо тепер у нас рушниць, рахуючи ту,
що забрали в убитого, аж вісім. Є чим озброїти шість чоловік, М’єтту й Каті. Ні, нам більше потрібні чоловіки. Якщо Ерве й Морісові пощастить,
у Вільмена залишиться лише чотирнадцять бійців. А ми матимемо десять.
Саме це я пояснюю на зборах, які скликаю у надбрамній башті зразу ж після
відходу Ерве, тим часом Жаке копає могилу для вбитого за парканом, й Пейссу з
рушницею причаївся трохи далі, метрів за сто, на узбіччі шляху, щоб у разі
потреби прикрити Жаке. “І затям собі, Пейссу, - сказав йому Мейссоньє, - ти
маєш там сховатися. Так, щоб сам бачив усе, а тебе - ніхто”.
Мейссоньє - наш експерт. Унтер-офіцер надстрокової служби. Комуніст усім своїм