каміння є вже більше ніж треба, і він просить Жаке допомогти йому мурувати
стіну. Я покладаю командування на Мейссоньє, який за дві години знову з’являється тут, оголошую, що також іду трохи відпочити. Коли вже відійшов,
почув, як Мейссоньє посилав Тома змінити Колена на нашому передньому посту - на
ла-рокському шляху.
У своїй кімнаті я ледве зібрався на силі, щоб роздягтись. Я розпростерся на
ліжку й одразу заснув. Той пообідній сон був дуже неспокійний, сповнений
кошмарів. Я не буду їх переказувати, бо подібне сниться всім: вас переслідують
якісь люди, що прагнуть вашої смерті. Коли вони наздоганяють вас, ви
відбиваєтеся, але всі гі удари зовсім безсилі. І ще сниться мені вдягнений у
спідницю Бебель з ножем у руці, з довгим білявим волоссям, що розсипалося в
нього на спині.
Саме в ту мить, коли лезо Бебелевого ножа торкається мого горла, я прокидаюся.
Розплющую очі. В моїй кімнаті є якась жінка, однак, дякувати богові, то не
Бебель. То - Каті.
Вона стоїть біля мого ліжка, лукаво усміхається й мовчить. Та враз кидається до
мене й притискає свої вуста до моїх.
Я не зовсім прокинувся, і мені здається, що й Каті прийшла до мене уві сні.
Коли нарешті прокидаюся остаточно, то бачу, що то був не сон...
Дивлюсь на неї. Раніше вона не здавалася мені такою вродливою. Одночасно в мені
прокидається сумління, і я з докором кажу:
- Каті, нащо ти так зробила?
Каті відповідає одразу ж, з притиском, весело:
- Передусім, Емманюелю, тому, що ти мені подобаєшся, навіть такий старий (дякую
за комплімент). Справді, коли не брати до уваги Тома, то, якби мені випало
давати оцінку вам, я поставила б тебе зразу ж після Пейссу (знову дякую).
Якусь хвилину Каті мовчить, підводить голову, й у її очах спалахує вогник.
- А особливо мені хотілося, щоб ти, Емманюелю, знав, що Каті - це жінка. Каті
не якась зануда, як ти думав, а жінка, справжня жінка.
Облишмо натяк Каті (бідолашна М’єтта). Сидячи по-турецькому на ліжку з розкуйовдженим волоссям, рум’яними щічками, Каті тріумфуюче дивиться на мене, її жваві очі палахкотять
гордістю. На перший погляд може видатися безглуздим те, що вона так пишається
своїм темпераментом, у чому нема жодної її заслуги, бо ним наділила її природа.
Але чи ми, з свого боку, не так само пишаємося своєю чоловічою вдачею? А втім,
нема нічого дивного. Наприклад, кілька хвилин тому в мене з’явилося набагато більше симпатії до Каті, ніж я мав її раніше. Тепер я теж
вважаю, що Каті - “жінка, справжня жінка”. Коли б не Тома й докір сумління, що
засмутив мене, я хотів би, щоб так тривало й надалі.
Хто сказав, що Каті нерозумна жінка? Вона втупилася в мене очима, тими очима, в
яких я тілько-но побачив стільки радості, й стежить за кожною моєю думкою. В
міру того, як вони в мене змінюються, в неї змінюється вираз очей.
Каті розуміє або скорше відчуває, що раніше я її недооцінював, а тепер ставлюся
зовсім інакше до неї. Вона вся в п’янкому захопленні від того, що ціна її так раптово підстрибнула. Каті підвела
голову, розтулила вуста, й очі в неї заіскрилися. Тріумф - це те вино, яке Каті
зараз жадібно п’є.
Я озиваюсь приглушеним голосом:
- Але ж, Каті, доведеться розповісти про все Тома... Ця думка бентежить мене,
але не її. Каті мовить, усміхаючись:
- Не турбуйся. Я візьму це на себе. Можеш не хвилюватися.
Таке зухвальство приголомшує мене.
- Та ну ж бо, Каті, його це вразить, він розгнівається...
Каті хитає головою.
- Ні. Зовсім ні. Він надто любить тебе.
- Я вельми вдячний йому, - кажу й ніяковію від думки, що сказав це в таку
хвилину.
Каті підводиться й чепуриться. Вона дивиться на мене з виразом власника, мовби
щойно купила мене в універмазі головного департаментського міста і, задоволена,
повернулася додому з покупкою під пахвою. До свого дому чи до мого? Бо тепер
хазяйським поглядом окидає мою кімнату, затримує його на письмовому столі
(“фотографія твоєї німчурки!”) й ще довше дивиться на канапку під вікном.
- Бідний Емманюелю, - каже Каті, - щось не схоже на те, що тебе дуже порадувала
ця хвилина!
Вона зухвало дивиться на мене.
- Ти досі не зважувався щодо Евеліни?
Слово честі, вона гадає, що їй усе дозволено! Я серджуся. Та ні, навіщо
брехати, я не серджуся. В усякому разі, набагато менше, ніж сердився спочатку.
Дивно, що вона вгамувала мій гнів! До речі, вона добре це бачить і наполягає:
- Ти не відповідаєш?
- Що ти хочеш, щоб я тобі сказав? Їй тринадцять років!
- Чотирнадцять. Я бачила її документи.
- Зрештою вона ще дівчинка. Каті підводить руки.