XVI
- Ти певен?
В сутінках мені видно, як він знизує плечима.
- Я зразу ж упізнав його з опису Ерве. А також по ході. Він гадав, що поблизу
немає нікого, й не грав під жінку.
Тома замовк, ковтає слину.
- А далі?
- Я перечекав, коли він пройде повз мене, потім підвівся, сперся он на те
дерево й тихо сказав: “Бебелю!”
Вій обернувся так рвучко, мовби його схопив за литку собака, й шурхнув рукою в
свій клунок. Я сказав: “Руки на потилицю, Бебелю!” І тоді він метнув у мене
ножа.
- Ти вчасно відхилився?
- Не знаю. Не знаю, чи це я вчасно відхилився, а чи Бебелю завадило дерево. Бо
він, мабуть, учився кидати ножа в дерево. В усякому разі, ніж уп’явся в дерево за кілька сантиметрів од моїх грудей. І тоді я вистрелив. Ось цей
ніж.
Я зважую на руці ножа й задираю ногою спідницю на Бебелі аж до плавок. Потім
нахиляюсь і в сутінках розглядаю його обличчя. Воно досить гарне, лукаве, з
правильними рисами, облямоване довгим білявим волоссям. Справді можна прийняти
його за жінку. “Що ж, Бебелю, ти нарешті розв’язав свої проблеми. Ми поховаємо тебе як жінку”.
- Вільмен хотів зробити з нами те саме, що він зробив з Ла-Роком, - озивається
Тома.
Я киваю головою.
- Але його нема в наших краях. Інакше він був би вже тут.
Та все ж нам краще не засиджуватись. Я тягну Тома до Мальвіля й вартувати на
фортечному мурі виставляю Жаке.
По якомусь часі ми всі збираємося на кухні надбрамної башти. Тіснимося навколо
столу при яскравому світлі гасової лампи, яку принесла Фальвіна з будиночка.
Мовчки перезираємось. Рушниці стоять під стінкою в нас за спиною, й кишені
наших джинсів та фуфайок набиті патронами. Патронташів у нас є тільки два, й їх
ми віддали М’єтті та Каті.
Вечеря проста: пиріг, масло, шинка й на вибір молоко або вино.
Тома знов починає розповідати, його всі слухають з неослабною увагою, а Каті -
з явною симпатією, що завдає мені гіркоти.
Коли Тома закінчує, всі висловлюють думку, що Вільмен і його ватага в околиці
Мальвіля не були. Бо, почувши постріл і знаючи, що Бебель не взяв з собою
рушниці, вони б напали на Тома. Місія Бебеля полягала не в тому, щоб перерізати
горло вартовому й відчинити браму, як це зробили в Ла-Році. Він ішов у звичайну
розвідку. Як ті, що приходили сьогодні вранці.
Розмова вривається. Западає тривала мовчанка.
По вечері слово беру я:
- Якщо ви згодні, я запричащу вас, коли будете вільні.
Всі схвально кивають головами, за винятком Тома й Мейссоньє. Поки жінки
прибирають зі столу, Пейссу тягне мене в двір.