подають мені сигнал за допомогою електричного ліхтарика. Тієї ж миті біля
паркана двічі бамкає дзвін.
Я випростуюсь. Серце калатає мені в грудях, гупає в скронях, долоні мокріють.
Іти туди? Чи не йти? Що, коли це якийсь підступ? Вільменова пастка? Що, коли
він стрельне з базуки в ту ж хвилину, коли я відчиню потайне віконечко в
паркані?
У дверях надбрамної башти зі зброєю в руках з’являється Мейссоньє. Він дивиться на мене, і його погляд вимагає від мене
рішучості. Я тихо запитую:
- Всі прокинулись?
- Так.
- Тоді клич.
Але в цьому немає потреби: зачувши дзвін, усі прийшли сюди з рушницями в руках.
Я задоволений їхнім спокоєм, швидкістю дій. Наказую тихенько:
- М’єтто й Каті, ставайте до бійниць надбрамної башти, Мейссоньє, Тома й Жаке ідуть
на фортечний мур до амбразур. Стріляти тільки за командою Мейссоньє. Ти, Жаке,
випустиш мене з брами й зачиниш її за мною.
- Ти йдеш туди сам? - питає Мейссоньє.
- Так, - коротко відповідаю я і допомагаю Жаке безшумно відсунути засуви на
брамі.
Мейссоньє кладе мені на плече руку. Подає якийсь предмет. Це ключ від замка на
потайному вході. Мейссоньє дивиться на мене. Якби було можна, він з радістю
пішов би туди замість мене.
- Обережно, Жаке.
Я ледь прохиляю браму, втягнувши живота, прослизаю назовні.
Хоч ніч і прохолодна, по щоках у мене котиться піт. Я поминаю місток, долаю
відстань між муром і ровом, відтак зупиняюсь, щоб скинути черевики, й повільно
біжу в шкарпетках до паркана, силкуючись не дихати. В останню секунду, замість
підняти завісу на потайному віконечку, зазираю у вічко, що його приробив Колен.
Там стоять Ерве і ще якийсь трохи нижчий за нього молодик. Я прочиняю потайне
віконечко.
- Це ти, Ерве?
- Я.
- Хто це з тобою?
- Моріс.
- Гаразд. Слухайте мене уважно. Зараз я відчиню потайний вхід. Спершу ви
просунете сюди рушниці. Потім, Ерве, зайдеш ти, Моріс почекає.
- Гаразд, - озивається Ерве.
Я відмикаю потайний вхід, піднімаю заслінку й закріплюю її. Просовуються дві
рушниці. Я опускаю заслінку. Один за одним відкриваю затвори, і ствол, і
магазинні коробки порожні. Я кладу обидві рушниці під паркан і знімаю з плеча
“спрінгфілд”. Відтак пропускаю Ерве, зачиняю за ним потайний вхід, веду до
брами й тільки тоді, коли вона за ним зачиняється, іду по його товариша. До
сьогоднішнього ранку я чітко не усвідомлював, як нам краще використати ЗПО.
Вона повинна працювати, як своєрідний шлюз. Через неї ми пропускатимемо
відвідувачів по одному, перед тим роззброївши їх. Повернувшись до надбрамної
башти, я беру папір, на якому вчора ввечері накидав розклад зміни вартових, і
на зворотному боці, перш ніж допитати Ерве, записую олівцем нове правило, яке
щойно спало мені на думку.
Поки я записую, приходять Мену, Фальвіна й Евеліна. Мену одразу ж починає
розпалювати вогонь і сухо наказує Фальвіні йти доїти корів.
Ми не всі тут зібралися: Пейссу й Колен вартують у бліндажі на пагорбі ферми
“Сім буків”, а Жаке чатує на фортечних мурах. Я помічаю, що Тома, який сидить
по той бік столу, не дивиться на Каті. Мейссоньє стоїть у мене за плечима й
читає, що я пишу.
Коли я кінчаю писати, Мену гасить лампу, і я починаю допитувати Ерве.
Він розповідає цікаві речі. Учора ввечері Бебель, який ішов у розвідку до
Мальвіля, був не сам. Його супроводжував один ветеран. Вони виїхали з Ла-Рока
на велосипедах, але Бебель сховав свій за двісті метрів од Мальвіля й наказав
ветеранові ні в якому разі не втручатися в події. Той сховався. За хвилину він
почув рушничний постріл, побачив, що Бебель упав, і повернувся до Ла-Рока.
Вільмен одразу ж заявив, що Мальвіль убив його “двох хлопців” і що він
“відплатить” Мальвілеві. Проте спершу, щоб “забезпечити собі тили”, а також,
мабуть, щоб не потрапити в скрутне становище, послав до Курсежака під
командуванням братів Фейраків нічну експедицію в складі шести чоловік. Як на
те, вдосвіта ветеран, який разом з Морісом ходив у розвідку до Курсежака, вкрав
дві курки. Курсежакські хлопці виставили варту і, коли з’явилася ця ватага, відкрили вогонь і вбили Данієля Фейрака. Жан Фейрак у нападі
люті наказав узяти село штурмом і винищити всіх до ноги.
- Кого це “всіх”?
- Двох молодиків, літнє подружжя, жінку й немовля.
Ми мовчки перезираємося.
- А що сказав про цей подвиг Вільмен? - питаю я трохи перегодя.
- “Рахунок зведено. Вони вбили твого одного хлопця. Ти примусив їх заплатити