ла-рокців”.
Реагують на цей мій план по-різному: Пейссу, Ерве, Моріс і двоє полонених
радіють, Мейссоньє запитливо дивиться на мене, Тома рішуче не схвалює мого
наміру, а Жаке боїться за мене.
Я проваджу далі:
- Пересвідчившись, що всі зібралися в каплиці, ви підете по мене до південної
брами. Всі четверо - Бюр, Жанне, Ерве й Моріс - приведете мене до каплиці. Коли
почнеться процес, ти, Ерве, дозволиш мені боронитися й надаси слово тим
ларокцям, які забажають щось сказати.
- А як же ми? - питає Пейссу, глибоко засмучений тим, що не побачить цього
видовища.
- А ви включитесь в дію аж згодом, коли Моріс покличе вас. Ви прийдете всі
четверо й приведете з собою Фабрелятра. Жаке, ти взяв із собою вірьовку, щоб
спутати Силача?
- Авжеж, - відповідає Жаке й дивиться на мене сповненими страху очима.
- Бюра я обрав тому, що він був кухарем і його знав Фюльбер, - веду я далі. - А
Ерве вибрав за його акторський хист. Розмовлятиме тільки Ерве, а вам краще не
втручатися.
Западає мовчанка. Ерве поважно гладить свою клинцювату борідку.
- Можете знову сідати на воза, - каже Жаке, зупиняючи Силача. - Ідіть сідайте,
- звертаюсь я до новачків і полонених. - Мені треба поговорити з друзями.
Я бачу, що Тома точить якийсь хробачок, і хочу його розчавити, поки він не
виріс у великого черв’яка. Пропускаю воза метрів на десять уперед. Тома йде ліворуч, а Мейссоньє й
Пейссу - праворуч. Ми йдемо однією шеренгою.
- Що це за комедія? - гнівно питає Тома. - Навіщо все це? Нам лишилося тільки
взяти Фюльбера за барки й поставити до стінки!
Я обертаюсь до Мейссоньє.
- Ти згоден з таким аналізом становища?
- Це залежить від того, - відповідає він, - що ми збираємось робити в Ла-Році.
- Ми зробимо те, про що умовились: візьмемо владу в свої руки.
- Я так і думав, - каже Мейссоньє.
- О, річ зовсім не в тому, що я прагну влади. Це просто необхідність. Слабкість
Ла-Рока ослаблює й нас. Його може захопити перша-ліпша банда й використати як
плацдарм для нападу на Мальвіль.
- Крім того, - докидає Пейссу, - Ла-Рок володіє родючими грунтами.
Я теж подумав про це, але не сказав, бо не хотів, щоб Тома звинуватив мене в
зажерливості. Для мене на першому плані тепер стоїть проблема безпеки Мальвіля.
Не минуло й місяця, як я позбувся приватновласницьких почуттів. Більше навіть
не згадую, що колись Мальвіль належав мені. Єдине, що мене тепер непокоїть, це
те, щоб якийсь енергійний ватажок не захопив Ла-Рок і щоб згодом не поневолив
нас. Я також не хочу поневолювати Ла-Рок. Мрію про союз двох рівноправних
общин, які б допомагали одна одній, виручали одна одну, але щоб кожна зберегла
свою власну індивідуальність [13 В майбутньому ці слова часто цитуватимуться ларокцями й нами, іноді для того,
щоб підперти протилежні концепції. (Примітка Тома).].
- У такому разі, ми не можемо розстріляти Фюльбера, - каже Мейссоньє.
- А то чому? - войовничо запитує Тома.
- Пролиття крові зовсім небажане, якщо ми збираємось захопити там владу.
- А тим паче крові священика, - докидаю я.
- Це лжесвященик, - мовить Тома.
- Все одно багато ла-рокців мають його за справжнього.
- Припустімо, - мовить Тома. - Тоді я не розумію цієї комедії. Тут вам не
театр!
- Театр. І мета його цілком чітка: змусити Фюльбера зізнатися перед усіма
ларокцями в своєму співробітництві з Вільменом. Я певен, що, відчувши під собою
міцний грунт, він зробить це з неприхованим цинізмом.
- Ну й що з цього?
- А те, що це зізнання ми зможемо використати проти нього в процесі над ним.
- Але смертного вироку він уникне?
- Повір мені, що більшого вдоволення я не можу й бажати, але тобі вже сказали,
що це неможливо.
- Отже?
- Не знаю, можливо, ми його проженемо.
Тома зупиняється. Зупиняємось і ми.
- І для того, - мовить він обурено, - щоб прогнати його, ти збираєшся довірити
своє життя чотирьом типам, яких зроду-віку не бачив? Людям з Вільменової
банди?!
Нарешті я розумію справжню причину, чому він так вороже ставиться до мого
“театру”. Тома боїться за мене. Я знизую плечима. На мою думкут тут немає
ніякого ризику. З учорашнього дня Ерве і Моріс мали не одну нагоду зрадити нас.
Вони цього не зробили, вони воювали на нашому боці. А ті двоє полонених зараз
думають тільки про одне: якомога швидше стати членами нашої общини.
- Та все ж таки вони будуть озброєні, а ти ні.
- Ерве й Моріс візьмуть з собою рушниці моделі 36 з повними обоймами. Бюр і
Жанне матимуть рушниці, але без патронів. А в мене є оце. - І я дістав з кишені
невеличкий дядьків револьвер, який здогадався взяти з шухляди свого письмового
стола, коли перевдягався.
Це - іграшка, однак, звикши після пригоди в Рюнах постійно носити за плечима
рушницю, я почував би себе зовсім беззахисним без зброї. Бачу, що револьвер,
хоч він і маленький, заспокоює Тома.
- Я гадаю, - озивається Мейссоньє, обміркувавши мій план, - що ця ідея
непогана. Жозефа й Газель пішли з замку, ла-рокці не знають, чи Фюльбер і
Вільмен справді були нерозлучні друзі. А погодившись судити тебе, він неодмінно
викриє себе. Ось так, - провадить далі Мейссоньє поважно й з апломбом, - це
справді непогана ідея. Ми примусимо ворога викрити себе.