- Тепер я знаю, хто справжній ініціатор усіх цих змов, Емманюелю Конт! Ваша
поведінка викрила вас до кінця. Іменем парафіяльної ради я засуджую вас до
смертної кари!
Обурення публіки перевершує мої сподівання. Праворуч від мене занепокоївся
Ерве: він боїться, що його разом з товаришами можуть роззброїти ла-рокці, бо
надто вони вже розгнівалися. І якщо вони ще цього не зробили, то, певне, тому,
що Фюльбер своєю присутністю й відвертою ненавистю збиває ла-рокців з
пантелику.
Газель невдоволено кривиться, зачувши, що його колишній приятель промовляє від
імені парафіяльної ради. Він хитає головою й заперечливо махає брезклими
руками. Я нахиляюсь до Ерве й тихо шепочу йому:
- Дай слово Газелеві, здається, він хоче щось сказати.
Ерве підводиться й, випроставшись, закидає рушницю за плече, щоб показати свої
мирні наміри. Й цілу хвилину стоїть отак, домагаючись уваги. А коли западає
тиша, мовить спокійним і чемним голосом, який різко контрастує з погрозливими
криками, що їх ми тільки-но чули:
- Пан абат Газель, здається, хоче щось сказати. Я надаю йому слово.
Ерве сідає. Його молодість, ввічливий і поважний тон, а також той факт, що він
діє через голову Фюльбера, надаючи слово Газелеві, вражають присутніх, особливо
Фюльбера, який ніяк не може збагнути, чому Вільменів посланець надає Газелеві
слово, Газелеві, який затаврував убивцю Лянуайя та Вільменові “надмірності”!
А Газель помітно розгубився, побачивши, що йому надали слово, якого він не
просив. Але в каплиці лунають вигуки: “Говоріть, говоріть, пане Газель!”; Ерве
підбадьорливо киває, і той поволі підводиться. Під дрібненькими кучериками
посивілого волосся його клоунське обличчя здається зів’ялим, сторопілим, і коли він нарешті озивається, ніхто не може без усмішки
слухати його безбарвний, кволий голос. Однак Газель каже те, що мав сказати нам
і Фюльберові.
- Я хотів би зауважити, - мовить він, схрестивши руки на грудях, - що відтоді,
як я покинув замок через усі ті неподобства, які кояться в Ла-Році, парафіяльна
рада не засідала ні разу.
- А яке нам діло до того, що ти залишив замок, або до того, що парафіяльна рада
останнім часом не засідала? - презирливо кидає Фюльбер.
По довгій Газелевій шиї прокочується клубок, і його в’яле обличчя твердішає. Якщо і є щось, чого ніколи не вибачають отакі
напівкаліки, то це - ображене самолюбство.
- Перепрошую вас, пане, - мовить Газель кислим і в’їдливим голосом старої дівки, - але ви сказали, що засуджуєте пана Конта іменем
парафіяльної ради. А я відповідаю вам, що парафіяльна рада останнім часом не
засідала ні разу і що особисто я не згоден з вироком панові Конту.
Газелеві плещуть у долоні, й не тільки п’ятеро членів опозиції, а й дві чи три особи з більшості. Почервонілий Газель
сідає, і Фюльбер одразу ж шулікою накидається на нього:
- Я обійдусь без твоєї згоди! Ти зрадив мою довіру, нікчемо! Цих твоїх слів я
не забуду, й ти ще заплатиш за них!
Присутні з обуренням зустрічають Фюльберову погрозу, і Жюдіта, яка раптом
згадує, що колись належала до лівих християн, кричить на повні груди: “Нацист!
Есесівець!” Я бачу, що Марсель легенько стримує її, і потерпаю, щоб ла-рокці не
побачили в ній свого ватажка. Особливо я боюсь за безпеку новобранців, отож
підводжусь і кажу рішучим тоном:
- Прошу слова.
- Можеш говорити, - з явною полегкістю дозволяє мені Ерве.
- Як? - вигукує Фюльбер, обертаючи свій гнів проти Ерве. - Ти надаєш слово
цьому мерзотникові? Цьому ворогові бога? Подумай, що ти робиш! Цю людину я
щойно засудив до страти!
- Тим більше, - мовить Ерве, байдуже погладжуючи свою чорну гостру борідку. -
Тим більше йому треба дати змогу в усьому зізнатися.
- Це ж казна-що! - не вгамовується Фюльбер. - Чому ти чиниш на власний розсуд?
Я наказую тобі примусити його замовкнути, чуєш?
- Я не можу підкорятися вашим наказам, - з гідністю відповідає Ерве. - Ви не
мій командир. За відсутності Вільмена я тут командую, - провадить він далі,
ляскаючи долонею по прикладу рушниці, - і я хочу, щоб звинувачуваний
висловився. Він говоритиме стільки, скільки сам захоче.
І тут сталося щось небачене: половина ла-рокців зааплодувала Ерве.
- Це обурливо! - вигукує Фюльбер, стиснувши кулаки й вибалушивши свої косі очі.
- Ти не розумієш, що, надаючи слово цьому типові, стаєш його співучасником. Це
тобі так просто не минеться! Попереджаю: я про все повідомлю твого командира,
він покарає тебе!