здогадуєшся, не встигне вона це зробити, як я вже зніматиму з неї чоботи”. -
“Остережись підков”, - докинув малюк Колен.
Ми засміялися. Навіть Мейссоньє всміхнувся. Цей жарт про Біргітту не новий.
Пейссу так жартує завжди, коли ми збираємося разом. Та дарма, Пейссу, хлібороб
середнього віку, людина поважна, він не зраджує дружину. Однак старається, щоб
про нього трималася та думка, яка склалася в часи “Гуртка”, й за це ми вдячні
йому.
Розмова стала одразу ж серйозною, коли з’явився пан Поля, що перебрав у мене школу.
Він був одягнений у чорне, з глибоко запалими щоками, жовтуватим обличчям, з
“академічними пальмами” [2 Почесний знак, що присуджується за заслуги в галузі освіти. (Примітка перекладача).]в петлиці. Ми зустріли його ввічливо - ознака того, що він не був нашим
товаришем. На відміну від нашого південно-західного акценту (що трохи тяжіє до
центрального) його педантично точний акцент ставив нас у незручне становище,
особливо його приглушена, млява, позбавлена соковитості літературна французька
мова. До того ж ми знали, що він, хоч у принципі приєднався до пас, щось
навмисне замовчував, плекав якісь потаємні задуми.
Наприклад, він тиснув руку Мейссоньє кінчиками пальців. Мейссонье був членом
Комуністичної партії, а раз так, то це вже погано. Колеж, звісно, чоловік
хвацький, був за фахом слюсарем-водопровідником. Пейссу - недосвідчений
хлібороб і досить-таки нерозумний, а щодо мене, то хіба мало того, що я кинув
школу й заходився вирощувати коней?
- Панове, - повів пан Поля, - передусім дозвольте від вашого й від мого імені
подякувати панові Контові за його гостинність, бо я цілком свідомо вважаю, що
школа, яка перебуває в фінансовій залежності від мерії, не може стати місцем
для наших зборів.
Він, задоволений, замовк. Ми були набагато менше задоволені. Бо все в його
коротенькій промові нам видалося недоречним: і тон, і зміст. Пан Поля забув
важливий республіканський принцип: світська школа належить усім. Ми могли
підозрювати пана Поля, що він таємно підтримує опозицію, а на очах у людей
хотів мати добрі стосунки з мером.
Коли він говорив, я дивився на своїх приятелів. Мейссоньє схилив над столом
своє худе обличчя з вузьким чолом. Я не бачив його близько посаджених очей,
проте добре знав, що він думав цієї миті про людину, яка сиділа навпроти
нього.
Прочитав я на добродушному обличчі Пейссу, що й він не дуже високо оцітгов цю
промову. Справді ж, як і вважав пан Поля, Пейссу не дуже розумний і зовсім
неосвічений. Одначе, на мою думку, для нього була характерна одна риса, про яку
не відав пан Поля: чутливість, яка замінювала йому дотепність. Він збагнув, що
вчитель намагався чинити так, щоб і вовк був ситий, і вівці цілі, навіть
більше, помітив, що той опинився в незручному становищі. Щодо малюка Колена, то
коли я зазирнув йому в вічі, вони спалахнули.
Запала тиша, значення якої пан Поля не збагнув, бо ж знову сам собі надав
слово.
- Ми зібралися тут, щоб обговорити недавні події, які відбулися в Мальжаку, й
дати належну відсіч нашим супротивникам. Але спершу, на мою думку, треба
уточнити деякі моменти, бо, наприклад, я чув дві версії цієї справи й хотів би,
щоб мені все розтлумачили.
Отак, ставши в позу й до того ж узявши на себе роль арбітра, пан Поля замовк,
мовляв, хай інші стають на слизький шлях звинувачення мера. До тих “інших”, з
усього було видно, належав Мейссоньє, на якого той багатозначно подивився, коли
сказав, що треба було б уточнити деякі моменти, бо, мовляв, “версія” Мейссоньє,
що виходила від комуніста, не могла апріорно викликати підозру до поважної
людини.
Мейссоньє зрозумів усе це. Проте він був непохитної вдачі, ось чому його
виступові бракувало гнучкості. В його відповіді бриніли нотки обурення, що,
очевидно, було на користь його супротивникові.
- Не існує двох версій, - провадив він сухо, - є тільки одна, й усі тут її
знають. Мер, запеклий реакціонер, не побоявся звернутися з проханням до
єпіскопату, щоб він призначив священика в Мальжак. бпіскопат відповів: гаразд,
але за умови, що ви відремонтуєте будинок священика й проведете туди воду. Й
мер одразу ж підкорився цьому розпорядженню. Викопали траншею, підвели воду від
джерела й витратили чималеньку суму грошей на ремонт будинку. І все це,
зрозуміла річ, на наші кошти.
Пан Поля примружив очі й, поклавши лікті на стіл, притиснув кінчики всіх
пальців однієї руки до другої и сказав так, ніби хотів когось приголомшити: