- І досі не бачу в цьому чогось, “вартого осуду”.
Він дозволив собі посміхггутися на словах “вартого осуду”, мовби не брав на
свій рахунок ці “клерикальні слова”.
- Пан Нардійон має за собою католицьку більшість, правду кажучи, досить
слабеньку, яку ми сподіваємося перемогти. Й цілком природно, що він намагається
вдовольнити її, призначивши у Мальжак цілого священика (знову усмішка), а не
ділити ла-рокського отця, як це було досі. З іншого боку, будинок священика -
стара оселя XVII століття з різьбленими даховими віконечками й дверцятами на
фронтоні. Жаль буде, коли він перетвориться на руїну.
Мейссоньє побагровів і опустив своє худе обличчя, наче збирався кинутися в
наступ. Я не дав йому змоги зробити це й сам узяв слово.
- Пане Поля, - повів я чемно, - якщо більшість жителів Мальжака хоче мати свого
священика й прагне відремонтувати йому будинок, то я погоджуюся з вами: це не
“варте осуду” (ми лукаво посміхнулися один одному). А з іншого боку,
погоджуюся, що муніципалітет не повинен допустити, щоб будинки, які належать
йому, руйнувалися. Але треба додержуватися певної черговості. Адже будинкові
священика ніщо не загрожує. На ньому чудовий дах. І дуже шкода, що в ньому
перестелили підлогу, перш ніж полагодити дах на критому шкільному подвір’ї, яке необхідне всім дітям Мальжака незалежно від поглядів їхніх батьків.
Знову ж таки шкода, що воду провели насамперед до будинку священика, перш ніж
провести її до всіх осель Мальжака, що слід було вже давно зробити. І ще більше
шкода, що водопровід, який іде до будинку священика, прокладено біля хатини
однієї вдови, в якої немає ні криниці, ні цистерни, а мер і не здогадався
підвести їй воду, аби ця вдова, мати п’ятьох дітей, не ходила по неї щодня аж до водокачки.
Пан Поля, опустивши очі й притискаючи кінчики пальців, кілька разів кивнув
головою й мовив:
- Авжеж.
Мейссоньє хотів щось сказати, але я подав йому знак мовчати: хотілося, щоб пан
Поля мав змогу чітко й прилюдно висловити свій осуд. Одначе він лише знову
кивнув головою й скрушно повторив:
- Авжеж, авжеж.
- Найгірше, пане директор, те, - озвався поважно малюк Колен, і з його обличчя
стерлася усмішка, - що всі кошти, вкладені в будинок священика, пропали марно.
Бо старий ла-рокський священик виїхав звідси майже тиждень тому. Єпіскопат, як
завжди, призначив нового священика знову ж таки для Ла-Рока й Мальжака, проте
порадивши йому жити в Мальжаку. Але новий священик надав перевагу Ла-Року.
- Від кого ви дізналися про це? - суворо подивився пан Поля на Колена.
- Від нового священика - абата Реймона, - відказав Колен. - Либонь, ви знаєте,
я мешкаю в Мальжаку, але маю невеличку майстерню в Ла-Році, й ла-рокський мер
замовляв у мене дещо для священикового будинку.
Пан Поля насупив брови.
- І новий священик міг би вам сказати...
- Він не “міг би мені сказати”, пане Поля, цей умовний спосіб тут недоречний.
Він мені сказав.
Ці слова він виголосив з чемною усмішкою, не підвищуючи голосу. Худе й жовте
обличчя пана Поля здригнулося.
- Він сказав мені, - повів далі Колен, - що йому запропонували на вибір, де
жити, Мальжак і Ла-Рок, наполягаючи на Мальжаку. “Але ж ви погодитеся, -
признався мені той священик, - Мальжак - це глушина. В Ла-Році принаймні є
чимало молоді. А я вважаю, що моє місце з молоддю”.
Запала мовчанка.
- Звісно ж, - озвався пан Поля.
І більше не промовив ні слова. Відтак Мейссоньє заходився говорити про те, яку
слід дати “відсіч”, а я послабив увагу, бо цю “відсіч” сам уже приготував,
вона, мабуть, збентежить пана Поля. Я вичікував, коли дискусія зайде в
безвихідь, щоб запропонувати її, а щоб уловити цю мить, достатньо було слухати
краєчком вуха.
Я дивився на Колена, всміхаючись очима. Радів, що він утер носа вчителеві,
причому втер добряче - за допомогою граматики й умовного способу
дієвідмінювання.
Поки Мейссоньє говорив, я барабанив пальцями по столу й трохи дорікав собі. До
появи пана Поля було зрозумілим: на муніципальних виборах опозиція виставить
проти мерового списку свій список Прогресивного союзу й справедливо буде
обрана. Колен, Пейссу, Мейссоньє, я та ще двоє хліборобів, що поділяли наші
погляди, стануть муніципальними радниками, а Мейссоньє балотуватиметься на
мера.
Незважаючи на погляди Мейссоньє, з нього буде добрий мер. Він відданий,
безкорисливий, позбавлений будь-якої пихи, й дарма здається, що для нього