- Вітаю, - мовив дебелий Пейссу.
Я не дивився на них. Стежив, як піднімалося вино в пляшці. Запала напружена
мовчанка.
- Що ж, - озвався дебелий Пейссу, - твоя німкеня повертається?
Ось принаймні та невинна тема. В усякому разі, так він думав.
- Вона не приїде, - відказав я грайливо, - Виходить заміж.
- Ти не казав мені цього, - з докором кинула Мену, - Бачили таке! - повела вона
далі з гнівом. - Вона виходить заміж!
Я збагнув, що їй закортіло прочитати мораль, одначе, мабуть, згадала, в який
спосіб сама віддавалася за свого чоловіка, й замовкла.
- Та невже? - вигукнув дебелий Пейссу. - Вона виходить заміж? Ох, і справді
шкодую, що не зробив їй того, чого прагнув.
- Ти зостанешся без допомоги, - мовив Колен.
Я не міг обернутися, щоб подивитися на Мейссонье, бо вино дуже швидко
піднімалося в пляшці. Але помітив, що він і рота не розтулив.
- Наприкінці місяця матиму аж трьох “по номінальній ціпі”, - сказав я перегодя.
- Дівчат чи хлопців? - спитав Пейссу.
- Одного хлопця й двох дівчат.
- Двох дівчат! - вигукнув Пейссу.
Але він замовк, і знову запала тиша.
- Мену, - сказав я, - принеси три склянки для цих панів.
- Не турбуйтеся, - мовив Пейссу, облизуючи губи.
- Момо, - сказала Мену, - йди принеси склянки, бачиш, я зайнята.
Насправді ж їй не хотілося полишати льох саме тоді, коли розмова ставала дедалі
цікавішою.
- Неду! (Не піду!), - сказав Момо.
- Хочеш одержати потиличника? - спитала Мену, підводячись із загрозливим
виглядом.
Момо відскочив од неї, щоб вона не могла до нього дотягтися, й повторив, гнівно
гарцюючи на землі:
- Неду!
- Підеш! - вигукнула Мену, ступивши крок до нього.
- Момо неду! - заволав Момо з викликом, поклавши руку на ручку дверей,
наготувавшись утекти.
Мену зміряла очима відстань, що відділяла її від нього, й спокійно сіла.
- Якщо підеш, - сказала вона примирливо, натискуючи на важіль закорковувача, -
то сьогодні ввечері насмажу тобі картоплі.
Пристрасним бажанням спалахнуло погано поголене обличчя Момо й заблищали його
маленькі чорні очі - жваві й наївні очі тварини.
- Цяєш? - бадьоро спитав він, встромляючи одну руку собі в кудлатий чорний чуб,
а другу - в ширіньку.
- Обіцяю, - відказала Мену.
- ...ду, - мовив Момо, зачаровано всміхаючись.
І так хутко зник, що й забув причинити двері за собою. Було чути, як його
ковані черевики цокали об кахлі сходів.
Дебелий Пейссу обернувся до Мену.
- Можна подумати, що твій хлопець завдає тобі прикрощів, - сказав він чемно.
- Ох, він, як бачите, трохи впертий! - відповіла Мену.
- Ось тобі сьогодні ввечері доведеться куховарити, - докинув Колен.
Мертвотно-сіре обличчя Мену зморщилося,
- В усякому разі, - повела вона місцевою говіркою, - саме сьогодні я мала
смажити картоплю. Але він, бідолашний бовдур, забув про це!
А чому ці слова місцевої говірки були набагато смішніші, ніж літературна мова,
я не зміг би сказати. Мабуть, через інтонацію..
- Ну її хитрі ці жінки, - мовив Колен з круглою усмішкою на обличчі. - Вони
водять нас за носа!
Запала мовчанка. В Мальжаку мали звичку вичікувати. Не зразу брали бика за
роги.
- Вам не заважає розмовляти зі мною те, що я ціджу вино? - запитав я.
Я помітив, що Колен підморгнув Мейссоньє, але той мовчав. Його видовжене
обличчя здавалося ще довшим, і в нього закліпали повіки.
- Гаразд, - мовив Колен. - Зараз ми введемо тебе в курс, оскільки тут, у
Мальвілі, ти тримаєшся трохи осторонь. Лист до мера зробив свою справу. Його
зміст став відомий серед людей, і вони на нього добре відреагували. З цього
боку все гаразд. Відбувся злам. Але Поля поводиться не дуже добре.
- Отой нетяга Поля метушиться?
- Еге ж. Особливо заметушився тоді, коли побачив, що все обертається проти
мера. Став пояснювати всюди, що погоджується з листом. Навіть натякає, що це
він його писав...
- Ти ба! - вигукнув я.
- А не підписав він його, - вів далі Колен, - тільки тому, що не бажав ставити
свій підпис поряд з підписом комуніста.
- Зате він погодився б фігурувати у виборчому бюлетені разом з комуністом, -
мовив я, - коли б комуніст не стояв першим у списку.
- Авжеж! - сказав Колен. - Ти зрозумів.
- А першим, звісно, мав би бути я. Мене обрали б мером, Поля став би першим
заступником, а що мені ніколи займатися мерією, то він би захопив її в свої
руки.
Я перестав цідити вино й обернувся до них.
- Ну й що з того? Що нам ці підступи Поля? Не братимемо до уваги їх - і все.
- Але ж люди таки погоджуються, - мовив Колен.
- З чим погоджуються?
- Аби ти був мером. Я засміявся.
- “Таки” погоджуються?
- Це я так висловився, - сказав Колен. - Однак вони навіть цілком погоджуються.