V
Вони повернулися о першій годині дня, із запалими й сумними очима, з ніг до
голови в попелі, з почорнілими руками й обличчями. Пейссу був до пояса голий.
Він зробив із сорочки ворочок, в якому приніс кості чи скорше уламки кісток, що
їх вони знайшли в своїх домівках. Вони не промовили жодного слова, лише
Мейссоньє попрохав у мене дощок і столярського знаряддя; їм не хотілося ні
їсти, ні вмиватися, доки не змайстрували невеличку скриньку - шістдесят
сантиметрів на тридцять. Мені знов уявляються їхні обличчя тієї миті, коли
Мейссоньє, скінчивши майструвати, брав кістку за кісткою й клав їх у скриньку.
Ми вирішили закопати її в паркінгу перед першою огорожею, в тому місці, де під
скелею було трохи землі, - поряд з могилкою Жермена, якого я щойно поховав.
Пейссу викопав ямку завглибшки шістдесят сантиметрів, викинувши землю ліворуч
від себе. Маленька скринька лежала біля нього. Навіть у тому, що вона така
крихітна, було щось жалісливе. Важко було собі уявити, що в цій невеличкій
домовині вмістилося все те, що залишилося від трьох сімей.
Мені впало в око, що Пейссу, опустивши скриньку в яму, поклав на неї кілька
каменюк, ніби боявся, що її може вигребти якийсь собака або лис. То було
даремне побоювання, бо, мабуть, усе живе загинуло. Закидавши яму, Пейссу
висипав із землі, що зосталася, невеличкий прямокутний горбик, прямовисні краї
якого підрівняв лезом заступа. Тоді обернувся до мене.
- Не можна ховати їх просто так. Треба прочитати молитви.
- Але ж я їх не знаю, - спантеличено відказав я.
- В тебе є книга, в якій усе це написано?
Я кивнув.
- Може, підеш пошукаєш її?
Я сказав півголосом:
- Однак, Пейссу, ти знаєш мої погляди на релігію.
- Та це нічого. Ти читатимеш для них, а не для себе.
- Молитви! - вигукнув Мейссоньє, втупившись очима перед себе.
- А хіба твоя Матільда не ходила на месу? - обернувся до нього Пейссу.
- Зрідка.
Ця суперечка велася тихим голосом і стримано, а між репліками западали тривалі
паузи.
- Моя Іветта, - мовив Пейссу, опустивши очі, - ходила до церкви щонеділі, а