Коленові спав на думку піщаний кар’єр у Рюнах. Він містився неподалік. До нього вниз збігав шлях, туди легко можна
було дістатися возом. А поскидавши тварин у кар’єр, ми могли б присипати їх піском.
Хтось, не пригадую, хто саме, зауважив, що доведеться довго працювати
заступами. Тома обернувся до мене:
- Ти ж казав мені, що разом із Жерменом застосовував вибухівку в скелястих
місцях, коли копали канаву для електричного кабеля до Мальвіля?
- Так.
- У тебе залишилося хоч трохи вибухівки?
- Дюжина зарядів.
- Більше нам і не треба, - сказав Тома. - Не доведеться працювати заступами.
Беруся обвалити на тварин стіну кар’єру.
Ми перезирнулися. Теоретично справу було розв’язано, але кожен знав, що виконувати її практично буде не дуже приємно.
Мені не хотілося, щоб вони замислилися над цим.
- Треба також ухвалити ще одне рішення, і то дуже швидко. Маю на оці поля. Ось
яка проблема хвилює мене: чи варто знову пересівати їх? У мене досить ячменю й
сіна. Одне слово, маю чим прогодувати двадцять тварин аж до нового врожаю.
Звісно, як ви самі знайте, врожаю сімдесят сьомого року! Але з іншого боку,
оскільки в мено залишилися тільки три тварини, то мені вистачить, сіяай ячменю,
щоб прогодувати їх аж до сімдесят восьмого року. Є також чим годувати й льоху.
Це скоріше перед нами самими виникає проблема хліба, адже в мене нема зерна,
хіба що тільки на насіння.
Раптом у всіх обличчя споважніли. Було страшно залишитися без хліба, якого з
давніх-давен вони наїдалися досхочу. Адже вони не знали ніколи, що таке бути
без хліба, не знали цього й їхні батьки, навіть під час війни. Мені часто
розповідав дядько, що в нашій місцевості в 1940 році, незважаючи на карткову
систему, що її запровадив Віші, використовувалися старі пекарні й нишком
випікали вдосталь хліба. “Так, - казала Мену, - мій дідусь не раз розповідав
про тяжкі часи. Але, Емманюелю, я не чула ніколи від нього, що йому бракувало
хліба”.
Це було доказом того, що забулися перекази про колишні голодовки, але не зник
споконвічний страх у свідомості селянина.
- Я погоджуюся з тобою щодо врожаю нинішнього року, - озвався Пейссу. - Вчора,
повертаючись із Мальжака, я копнув патиком пшеничну ниву. - Це здалося мені
доброю ознакою, що йому спав на думку такий спогад після того, що тільки-но він
відчув. - І я не знайшов нічого, - мовив він, одночасно розтуливши долоні над
столом, - нічогісінько. Земля неначе спечена. Можна подумати, що вона
перетворилася на порох.
- Скільки в тебе насіння пшениці? - спитав мене Колен.
- Вистачить, щоб засіяти два гектари.
- Ох, усе ж таки, - зітхнув Мейссонье.
Мену стояла трохи осторонь, не хотіла заважати чоловікам розмовляти, але уважно
прислухалася до кожного слова. А коли Момо почав бігати навколо столу, вона
перегородила йому шлях і дала ляпаса, після чого той забився в куток і там
заскімлив.
- На мою думку, - мовив Мейссонье, - ти не ризикуєш нічим, якщо зореш і засієш
півгектара.
- Ти не ризикуєш нічим! - роздратовано повторив дебелий Пейссу, з докором
глянувши на Мейссонье. - Ти не ризикуєш нічим, тільки можеш втратити насіння,
яким засієш півгектара землі. І ти, столяре, вважаєш, що це тобі ніщо? (Ця
іронічна й водночас добродушна манера називати людей за їх фахом була властива
членам “Гуртка”). А я кажу тобі, що на землі тепер за цілісіньке літо не
виросте жодна кульбаба. Якщо навіть поливатимеш її.
Він поклав на стіл руку й, посунувши її вперед, схопив склянку й спорожнив
одним духом, ніби бажав надати вагомості своїм словам. Я подивився на нього з
полегшенням: у суперечці Пейссу був знову самим собою.
- Згоден з Пейссу, - сказав Колен. - Те місце на луках, де на Великдень ти
спалюєш стару траву, стоїть голе цілісіньке літо. Тільки наступної весни воно
починає зеленіти. А що таке купка спаленої трави проти того, що зазнала тепер
земля?
- Та все ж, - озвався Мейссонье, - якщо глибоко зорати, добре перегорнути
землю, то не бачу причини, чому б вона не вродила.
Я слухав і дивився на них. Мене переконало зовсім інше міркування, а не
аргумент Мейссонье. Не міг я повернути їм сім’ї, але принаймні міг поставити перед ними мету, спонукати їх до дії. Інакше,
закопавши коней, вони зниділи б потім від бездіяльності,
- Вислухайте мене, - сказав я. - В принципі я цілком згоден з тим, що казали
Пейссу й Колен. Однак усе ж таки можна спробувати, хоча б задля експерименту. -
Я трохи помовчав, щоб це вагоме слово якось вплинуло на них. - І це забере в