Примітка Тома
Оскільки окремі деталі ще свіжі в пам’яті читача, я хотів би вказати на дві помилки в Емманюелевій розповіді.
1. Гадаю, що Емманюель багато разів непритомнів у льоху, бо я ні на хвилину не
відходив од нього, проте він не бачив мене й не відповідав мені, коли я
звертався до нього. В усякому разі, запевняю: я не бачив, щоб він пірнав у
цебер від машинки для миття пляшок. І ніхто інший не бачив цього. Мабуть,
Емманюелеві все це примарилося, так само, як і докори сумління за свій
“егоїзм”.
2. То не Емманюель причинив двері льоху після “жахливої” появи Жермена. Їх
зачинив Мейссоньє. Перебуваючи в напівпритомному стані, Емманюель, очевидно,
уявив себе на місці Мейссоньє, рухи якого, дивна річ, описує достеменно так,
ніби то були його рухи, зокрема те, як Мейссоньє порачкував аж до дверей, але
не наближався до Жерменового тіла.
Я хотів би додати ще одне зауваження.
Хоч я й атеїст, однак нічого не маю проти церкви, і якщо поводився трохи
стримано, коли Емманюель почав читати біблію, то тому, що ця церемонія, -
можливо, слово це не точне, але іншого не знаходжу, - здавалося мені, ще дужче
підсилить те, що вже було: майже релігійний характер впливу, який Емманюель
справляв на друзів. Тим більше, що Емманюель читає текст гарним, поваленим,
сповненим почуття голосом. Я не маю нічого проти: Емманюель - людина з
блискучою уявою й з хистом літератора. Однак мені здається небезпечним зовсім
інше: сказати, що “Буття” - “чудова поема”, - означає забути про безліч
наукових помилок, якими воно рясніє.
VI
У перші тижні після події я був під враженням сірості - не тільки в
навколишньому середовищі, а й у нашому житті, - глухого болю, тупцювання на
місці, похмурого обрію, марних зусиль. Бо ми працюємо багато, часто керуючись
тільки мотивами дисципліни, а також тому, що прагнемо, хоч і не горимо великою
любов’ю до життя, організуватися., щоб вижити.
Поки Мейссоньє й Колен домайстровують плуга, в який можна буде запрягти Бурку,
ми, Тома, Пейссу й я, запрягаємося в працю менш нагальну, однак вона принесе
користь у майбутньому: збираємо, лічимо й сортуємо в коморі всі металеві
предмети, навіть ті, які, на перший погляд, можуть видатися малозначними, але,
оскільки їх більше неможливо виготовити, віднині вони стають неоціненними.
Звісно, ми почали з сільськогосподарського реманенту та всілякого дріб’язку. З усім цим раніше я поводився не дуже дбайливо, бо якийсь лом, що його
залишають іржавіти в траві або просто гублять, досі легко було замінити іншим.
Відтепер слід переконувати себе, що таке недбальство - майже злочин.
Комору я розмістив на першому поверсі головної башти, де стояли шафи для яблук
з мого саду, якого нині вже не було. Знаряддя поскладав у скриньки, що
замикалися, й зі згоди Тома ми призначили його комірником. Це означало, що
відтепер жодне знаряддя не видаватиметься нікому й не зберігатиметься ні в кого
без його запису й зазначення часу видачі.
Скінчивши цю справу, я згадав, що під час відбудови Мальвіля поскладав у вільне