ніколи не сміявся. Його незворушна серйозність здавалася нам пихою.
Взагалі Тома важко дати вичерпну характеристику. Він зовсім не подобався Мену,
яка, однак, відчувала симпатію до вродливих чоловіків, наприклад, до листоноші
Будно. Але якщо Тома й був вродливий, то не такий, які подобаються нашим
жінкам. Грецька статура й чудовий профіль - це не їхній смак. Для них нічого не
варті отой товстий м’ясистий ніс і важке підборіддя, якщо в. душі небагато пристрасті. Їм
подобаються дебелі широкоплечі молодики, що люблять сміятися, кепкувати й
навіть трохи хизуватися.
До того ж Тома - “новачок”. Він не належав до “Гуртка”. Його не було в наших
спогадах. А що я, намагаючись розвіяти його самотність у Мальвілі, багато
піклувався про Тома, мене ревнували, особливо Колен, який дивився на нього
басом. А Тома не вмів відповісти гострим слівцем. Він був важкодум. Не давав
відсічі. Його мовчанка здавалася зневагою, й Колен, поглузувавши з нього, почав
виявляти до Тома неприязнь. Знову довелося втрутитися мені - вплинути на Колена
й спробувати все владнати.
Читання біблії проводилося щовечора, причому не так уже й дуже монотонно, чого
я побоювався, бо його перебивали жвавими зауваженнями. Наприклад, Пейссу дуже
вразила дискримінація, якої зазнав Каїн від господа.
- І ти вважаєш, що це справедливо? - запитав він мене. - Цей чолов’яга так тяжко працював, вирощуючи овочі. Він копав землю, поливав її, полов. Ця
робота набагато важча, ніж прогулюватися з баранами, а господь і не глянув на
його дари, А той жевжик тільки те й робив, що доглядав своїх овець, і йому така
милість?
- Мабуть, господь, - озвалася Мену, - вже підозрював, що Каїн збирався вбити
Авеля.
- Тим більше не було підстав несправедливістю сіяти чвари серед братів, - мовив
Колен.
Мейссоньє схилився до вогню, поклав лікті на коліна й мовив з прихованим
задоволенням:
- Оскільки він був всевідаючий, то мав би передбачити вбивство. А якщо він
передбачив убивство, то чому не став йому на заваді?
Однак це міркування не вплинуло на його товаришів: надто воно було абстрактне.
Що більше Пейссу розмірковував, то більше вподібнювався до Каїна.
- Та що там казати, - мовив він, - хоч куди б ти ступив, усюди є свій любчик.
Візьмімо хоча б пана Кутельє, шкільного вчителя: Колен сидів у нього за першою
партою, біля пічки. А я тулився в куточку в глибині класу, тримаючи руки за
спиною. А що я поганого вчинив? Нічогісінько!
- Стривай, ти перебільшуєш, - сказав Колен, підбадьорливо посміхаючись. -
Кутельє садовив тебе в куток, бо ти щось собі мацав у кишені.
Всі засміялися з цього приємного спогаду.
- Саме через це, - додав Колен, - він примушував тебе тримати руки за спиною!
- Та все ж. - мовив Пейссу, - як тут не розгніватися, коли з тебе завжди
кепкують. Ось хоча б оцей славний Каїн, який виростив моркву й приніс її
господові. Куди там! Той і не поглянув на неї. Це тобі доказ, - додав з
прикрістю Пейссу, - що зже тоді влада не цікавилася сільським господарством.
Хоч влади тепер не було, це зауваження зустріло загальне схвалення. Тоді
настала тиша, і я міг читати далі. Однак, тільки-но я наблизився до того
моменту, коли Каїн познайомився зі своєю дружиною й мав від неї сина на ймення
Енох, Мену перебила мене.
- А звідкіль узялася вона? - жваво запитала Мену. Вона сиділа біля каміна
позаду мене, а навпроти неї дрімав Момо.
Я обернувся до неї.
- Хто, вона?
- Каїнова дружина.
Ми розгублено перезирнулися між собою.
- Мабуть, господь, - сказав Колен, - створив ще одних Адама й Єву.
- Ні, ні! - як завжди, розсудливо заперечив Мейссоньє. - Якби він створив ще
одну подружню пару, то про це було б написано в книзі.
- А може, це була сестра? - доскіпувався Колен.
- Чия сестра? - перепитав Пейссу, схилившись, щоб роздивитися Колена.
- Каїнова сестра.
Пейссу мовчки подивився на Колена.
- Нічого не вдієш, - озвалася Мену.
- Та все ж, - докинув Пейссу.
Запала коротка мовчанка. І дивно, що вони, такі охочі до дотепів, зосталися
байдужими до родинного кровозмішання. Можливо, тому, що в селах справді всіляке
траплялося.
Я знову почав читати.
Судячи з того, як Тома зціпив зуби, схрестив руки й опустив підборіддя на
груди, випростав ноги поперед себе, його мало цікавила розмова, а ще менше -
читання, яке викликало таке пожвавлення в товаришів. Гадаю, він пішов би спати
одразу ж після вечері, якби йому, як і всім нам, не треба було хоч трошки
людського тепла після трудового дня.