VII
Я взяв довгостволий карабін моделі 22 (дядько подарував мені його в день мого п’ятнадцятиріччя), а Тома - мисливську рушницю з накладними стволами. Ми
домовилися, що решта залишиться в Мальвілі з двостволкою. Зброя ненадійна, але
Мальвіль мав фортечні мури, бійниці, захищався ровом.
Коли ми звертали на в’юнку стежину, яка веде від мальвільського шляху на дорогу в Рюнах, я на мить
зупинив погляд на замку, що вгруз у скелю. Помітив, що Тома також дивиться на
замок. Слова були зайві. З кожним кроком ми почували себе в дедалі більшій
небезпеці. Мальвіль був нашим барлогом, нашим “замурованим гніздечком”. Досі
він захищав нас від усього, в тому числі й від останніх досягнень техніки. Як
страшно було його кидати, який страхітливий був цей наш довгий похід. Небо
сіре, земля сіра, пні дерев почорнілі, тиша, мертвотна нерухомість. І до того ж
самотні істоти, які жили ще десь серед цього пейзажу, причаївшись, чекали, щоб
повбивати нас.
Я був переконаний: викрадення кобили за умов, коли її сліди неможливо було
замести на вигорілій і вкритій попелом землі, означало, що злодії здогадувалися
про наше переслідування, і десь там, на оголеному обрії, на нас чекала засідка.
Ми не могли допустити, щоб вони оглушили одного з наших товаришів і вкрали в
нас кобилу. Якщо ми не бажаємо залишатися пасивними, то повинні взяти на себе
роль переслідувачів.
Відтоді, як я побачив непорушно розпростертого Пейссу, до тієї хвилини, коли ми
вийшли з Мальвіля, минуло не більше півгодини. Очевидно, злодій довго
морочився, поки приборкав Бурку. Я бачив місця, де вона відмовлялася йти,
гарцювала, кружляла колом. Хоча вона й була дуже лагідна, однак надто вже
звикла до своєї конюшні, Мальвіля, Любоньки. Крім того, це була молода кобила,
яка ще всього боялася - калюжі, шланга, каменя, об який спотикалася, газети,
принесеної вітром, її сліди поряд зі слідами чобіт свідчили, що злодій не
наважився сісти на неї. А те, що він злякався її, підтверджувало, що вершник з
нього був поганенький.
Рюші - це долина завширшки метрів сто між двома пасмами пагорбів, які колись
були вкриті лісом, два старі русла тягнуться з півночі на південь, а путівець
іде паралельно з горбом, який прилягає до низки східних пагорків. Злодій ішов
не рівним шляхом, на якому його можна було побачити здалеку, - він подався
попід західними пагорками, звивисті обриси яках ховали його від людського ока.
В усякому разі, я вважав, що небезпека вам майже не загрожувала, доки він не
дістався до свого притулку. Він і його спільники не почнуть боротьбу, не
сховавши Бурку в безпечному місці - в стайні чи десь в а огорожею.