- До столу! До столу! - весело гукаю я, сідаю посередині й киваю М’єтті сісти навпроти мене.
Після короткочасного вагання Тома за звичкою сідає праворуч від мене, а
Мейссонье - ліворуч. Момо намагається вмоститися ліворуч біля М’єтти, але цій його спробі відразу ж перешкоджає Мену, яка садовить його
праворуч від себе. Пейссу дивиться на мене.
- Ну чого очікуєш, здорованю? - кажу я, і він засоромлено сідає праворуч від М’єтти, а Колен умощується лізоруч.
Оскільки Жаке й досі стоїть, я йохму киваю на місце біля Мейссонье. Залишається
єдиний прибор коло Пейссу, і я подаю знак Фальвіні. Ввічливий Пейссу час від
часу розмовлятиме з нею.
Я їм дуже жадібно, але п’ю, як звичайно, стримано, тим більше, що мій день ще не скінчився й доведеться
скликати збори після вечері, щоб обговорити деякі питання. Задоволено помічаю,
що щоки в Пейссу знов налилися рум’янцем. Однак не зважуюсь запитати Пейссу в присутності Жаке, який геть
засоромився і навіть не дивиться на нього, чи болить у нього потилиця.
Безперечно, Пейссу чекав на мене, щоб я зняв йому пов’язку, але хай поносить її до завтра, бо я боюсь, щоб його рана не почала знов
кровоточити. Фальвіна, засумувавши, не розтуляє рота, що, на мій погляд,
дається їй нелегко, й придурюється, що їсть дуже неохоче: цим намагається
справити добре враження на Мену. Але дарма, бо Мену не дивиться на неї.
Тільки М’єтта тримається цілком природно. Справді, вона стала тією точкою, на якій ми
зосередили всю свою увагу. Вона не ніяковіє від цього й, я сказав би, не
чваниться цим. Дивиться на нас якось по-дитячому невимушено. Іноді всміхається.
Вона всміхається всім нам по черзі, навіть і Момо, який здивував мене своєю
охайністю, бо я забув, що сьогодні вранці ми купали його. Хоч усі мої друзі
веселі, однак почувають себе трохи незручно, бо я ніяк не зважуюсь розповісти в
присутності новачків, що відбулося в “Ставку”. Новачки, хоч і мовчать,
заважають нам розмовляти: здається, ті самі слова, які ми колись вимовляли, не
задумуючись над ними, могли видатися тепер фальшивими. До того ж ми побачили,
що вони дотримуються зовсім іншої традиції. Сідаючи за стіл, усі троє
перехрестилися. Не знаю, в кого вони перейняли цей звичай - звісно, не у
Варвурда! Проте це справило гарне враження на Мену, яка завжди вважала чужинців
дохристиянськими дикунами.
Мейссонье, який сидів ліворуч від мене, штовхнув мене ліктем, а Тома з досадою
подивився на нас.
Вони відчули себе в меншості, бо були тут єдиними переконаними атеїстами. Колен
і Пейссу, хоч іноді й ходили з дружинами на месу до дня події, вважали це не
чоловічою справою й причащалися лише на Великдень. Щодо мене, то я ні католик,
ні протестант, бо виховувався в двох різних сім’ях. Виховання в одній сім’ї завдало шкоди вихованню в іншій, і грані віри розвалилися в мені...
Коли вечеря скінчилася, я посилаю Жаке затопити на другому поверсі й, коли він
повертається, підводжуся ї кажу до новачків:
- Сьогодні ви всі троє спатимете на матрацах на другому поверсі. А завтра
вирішимо, де кого покласти.
Фальвіна збентежено підводиться, вона не знає, як їй попрощатися з нами.
- Ідіть, ідіть, - кажу я новачкам і роблю широкий жест. - Я проведу вас.
Я підштовхую їх до дверей, і ніхто ні з новачків, ні зі старожилів, виходячи за
поріг, не каже “на добраніч”. На другому поверсі я вдаю, що перевіряю, чи добре
зачинені вікна й чи матраци не присунені надто близько до каміна. “На добраніч
вам”, - кажу я й знову роблю широкий жест руками; надто важко мені кидати М’єтту так байдуже, уникаючи навіть її очей, які, здається, прискіпливо втупилися
в мене.
Я повертаюся до світлиці, де Мену, заспокоївшись, і друзі, які повсідалися біля
каміна, чекають на мене. Я сідаю посередині й зразу ж, глянувши на них, доходжу
висновку, що вони й досі ще думають про М’єтту, бо не можуть думати про щось інше. Йду на парі, що Пейссу перший згадає
про неї.
- Гарна дівчина, - озивається він байдужим тоном. - Але не дуже балакуча.
- Вона німа.
- Не може бути! - вигукує Пейссу.
Всі мовчать. А оскільки мовчанка тривав надто довго, я починаю розповідати, як
ми провели день у “Ставку”.
Дуже коротко знайомлю їх із воєнними подіями. Ще коротше зупиняюся на родинних
стосунках у племені Варвурда. Більше говорю про Жаке, його замах на Пейссу, про
його пасивну співучасть, про те, що батько тероризував сина. Закінчую тим, що
пропоную покарати його - ув’язнити, хай знає, що вчинив недобре, й хай це буде йому наукою.
- Як ти уявляєш собі це ув’язнення? - питає Мейссоньє.