Я знизую плечима.
- Сам знаєш, що ми не закуємо його в кайдани. Просто заборонимо виходити з
Мальвіля і за його межі. У всьому іншому він матиме ті самі права, що й кожен з
нас.
Зі мною всі погоджуються в принципі, але ми сперечаємося з приводу тривалості
ув’язнення Жаке. Пропозиції надходять різні. Найсуворішу вносить Тома: десять
років. Найпоблажливіший Пейссу: один рік.
Я пропоную п’ять років і конфіскацію всього його майна. Голосуємо. Мою пропозицію прийнято,
і мені доручається завтра оголосити Жаке вирок.
Відтак я переходжу до проблеми безпеки. Ми не знаємо, чи не вціліли й інші
люди, чи не блукають вони довкола з агресивними намірами. Відтепер треба
стерегтися. Вдень виходити тільки зі зброєю. Вночі в надбрамніи башті, крім
Мену й Момо, мають спати ще двоє. А чому б і ні, адже на третьому поверсі
надбрамної башти є вільна кімната з каміном. Я пропоную, щоб варта складалася з
двох осіб. Друзі в принципі погоджуються зі мною, але палко сперечаються про
тривалість вартування і черговість. За двадцять хвилин ми доходимо згоди, що
Колен і Пейссу вартуватимуть у парні числа, а Мейссоньє й Тома - в непарні.
Колен пропонує, і всі погоджуються, щоб я не залишав головну башту і зміг
забезпечити захист другої огорожі, коли першу захоплять зненацька.
В головній башті звільниться одна кімната, якщо двоє з нас постійно спатимуть у
надбрамніи башті, і я пропоную віддати М’єтті ту, що поряд з ванною на другому поверсі.
При згадці про М’єтту пожвавлення згасає й западає мовчанка. Та кімната, цього не знає тільки
Тома, - колишній притулок “Гуртка”. А в часи “Гуртка” ми безперестанку
сперечалися про те, як приємно було б мати тут якусь дівчину, котра варила б
нам їсти і “вдовольняла наші пристрасті”. (Останні слова належали мені, я їх
вичитав у якомусь романі, вони вражали нас, хоча ніхто точно не знав, що
означало слово “пристрасть”).
- А куди ми поселимо двох інших? - зрештою запитує Мейссоньє.
- Вони хай лишаються в будиночку.
Знову западає мовчанка. Всі розуміють, що становище М’єтти в Мальвілі не може прирівнюватися до становища Фальвіни чи Жаке. Але про
це ніхто не каже й слова.
- Гаразд, - озиваюся нарешті я, - будемо відверті щодо М’єтти. Але, звісно, за однієї умови: жодне наше слово не вийде за ці стіни.
Я дивлюся на друзів. Вони схвально кивають головами. Мену байдуже втуплюється в
своє в’язання, і я звертаюся до неї:
- Ти, Мену, також будеш утаємничена в це.
Вона згортає своє в’язання й підводиться, міцно стуливши губи:
- Я йду спати.
Мену прямує до дверей. Момо ступає за нею.
- Гаразд, - кажу я, - тепер поговоримо про М’єтту. В “Ставку”, поки Жаке й Тома ховали Варвурда, я міг побавитися з М’єттою й, повернувшись сюди, сказати: “М’єтта належить мені, вона моя дружина, й ніхто не має права навіть доторкнутися
до неї”.
Дивлюся на друзів. Ніякої реакції, принаймні зовні.
- І якщо я не вчинив цього, то не задля того, щоб це зробив хтось із вас.
Інакше кажучи, М’єтта не повинна стати чиєюсь винятковою власністю. М’єтта - це не майно, яке має комусь належати. Вона належить сама собі. Ви
згодні?
Западає тривала мовчанка. Ніхто не вимовляє жодного слова й навіть не дивиться
на мене. Закон моногамії настільки вкорінився в них і викликає стільки
рефлексів, спогадів і почуттів, що вони не здатні не лише погодитися зі мною, а
навіть збагнути, чому я скасовую його.
- Є дві можливості, - озивається врешті Тома. - Або М’єтта обере одного з нас...
Я перебиваю його:
- Зразу ж кажу, що не пристану на таке, якщо навіть вона обере мене. А якщо її
обранцем буде хтось інший, я відмовлю йому в будь-якій винятковості.
- Я ще не скінчив, - мовить Тома.
- Будь ласка, Тома, - люб’язно кажу я. - Я перебив тебе, але говорити не заважаю.
- Дуже радий, - відповідає Тома, але всім добре видно, що я трохи пригасив його
порив, - ...Або М’єтта спатиме з усіма, й це виглядатиме аморально.
- Аморально? - перепитую я. - В чому полягатиме ця аморальність?
- Вона цілком очевидна, - відповідає Тома.
- Зовсім ні. Я не погоджуюся з такою попівською думкою.
Приписати Тома “попівську думку”! Я мимохіть утішаюся своєю невеличкою
підлістю.
- Це зовсім не попівська думка, - запально відказує він. - Ти не станеш
заперечувати: жінка, яка спить з усіма, - повія.
- Помиляєшся, - кажу я, - Повія - це та жінка, яка спить з чоловіками за гроші.
Саме гроші роблять усе це аморальним, хіба мало жінок, які сплять з іншими
чоловіками. Навіть, у Мальжаку. Й ніхто не ставиться до них з презирством.