- Можеш вважати, що тобі пощастило, - звертається Пейссу до Фальвіни (не знаю,
чому ми всі вшановуємо Фальвіну за корову, яка, по суті, тепер належить
Мальвілго, мабуть, прагнемо вибачитися за вчорашню холодну зустріч). - Гадаю,
Фальвіно, - поважно веде далі Пейссу, - що ти не захочеш продати корову, яка
народжує близнят. Навпаки, ти продаси за тиждень обох телят, за яких візьмеш
щонайменше шістдесят тисяч франків. Не кажучи вже про те молоко, що потім ти
матимеш. Це справді золота корівка. Тим більше, що вона знову може народити
двійню.
- Дурню, а кому ти продаси тепер цих телят? - питає Колен.
- Та це я так, - задумливо відповідає Пейссу, примруживши очі. Він, певне, мріє
про зразковий хлів з електродоїлками й коровами, які народжують тільки близнят.
Він забуває дивитися на М’єтту. Справді ж, сьогодні вранці, після вчорашнього вечірнього голосування, ми
тільки крадькома зиркаємо на неї. Кожен прагне не подати знаку перед
товаришами, ніби він надто поспішає бути першим обранцем.
Я перераховую: Принцеса, Маркіза й двоє новонароджених, яких ми вирішуємо
назвати Графинею й Баронесою, щоб доповнити колекцію титулів. Ох, я забув: ми
залишили в “Ставку” Смуглянку, хоч не таку аристократку, як інші, зате дійну й
без теляти. Отже, Мальвіль має п’ять корів, дорослого бика й бичка Принца. Останнього ми триматимемо також, бо
не можемо ризикувати залишатися лише з одним самцем. Щодо коней, маємо три
кобили - Бурку, Любоньку, її доньку Насмішку й жеребця Силача. Не рахую свиней
- їх тепер у нас багато, було б чим годувати. Коли я думаю про всіх цих тварин,
мене поймає палке почуття безпеки, злегка забарвлене страхом, що поля не
зможуть прогодувати не тільки їх, а й нас. Цікаво, що із зникненням грошей
відпали й додаткові потреби. Наче в прадавні часи, ми думаємо про їжу, землю,
поголів’я худоби й про продовження роду. Візьмемо М’єтту. Я дивлюся на. неї зовсім не так, як дивився на Біргітту. Біргітта була
для мене просто забавкою, а на М’єтту дивлюся, як на жінку, що повинна родити.
Чотири дні двома возами нам довелося перевозити майно зі “Ставка” до Мальвіля.
Городяни нарікають, коли їм доводиться переселятися, вони уявлення не мають,
скільки речей можна нагромадити на фермі протягом життя, і всі ті речі
необхідні й здебільшого громіздкі. Я не кажу вже про тварин, фураж і зерно.
Минуло чотири дні, й ми знов поїхали орати маленьку ниву в Рюнах, виробивши
перед цим нові правила безпеки. Жаке орав, а ми по черзі вартували з карабіном
на невеличкому пагорку, що височів на захід од Рюнів. Якби вартовий побачив
одну або кілька підозрілих осіб, йому звелено було стріляти вгору й не
показуватися. Це дало б змогу Жаке втекти з конем до замку, а нам - прибігти на
місце події з рушницями, тепер уже з трьома, якщо рахувати Варвурдову, до того
ж ще й четвертий карабін.
Зброї було дуже мало. Тоді мені спав на думку Варвурдів лук, який виявився
досить грізною і влучною зброєю в близькому бою. Біргітта колись навчила мене
стріляти з лука, й, нехтуючи загальним скептицизмом, я став тренуватися на
доріжці, що вела за першу огорожу. Доклавши трохи зусиль, я досяг задовільних
результатів, потім поволі збільшував відстань. Через кілька днів я вже влучав
однією з трьох стріл у мішень на відстані сорока метрів. Звичайно, мені ще
далеко було до Вільгельма Телля й навіть до Варвурда, але загалом лук стріляє
краще, ніж мисливська рушниця, яка, починаючи з п’ятдесяти метрів, надто розсіває шріт. Мене дивувала також пробивна сила стріли,
яка впивалася так глибоко в тверду мішень, що іноді доводилося висмикувати її
двома руками.
Коли друзі довідалися про це моє досягнення, в них прокинувся дух змагання, й
відтепер стрільба з лука стала для нас улюбленим дозвіллям. Мене наздогнав і
навіть випередив малюк Колен, який з шістдесятиметрової відстані посилав усі
три стріли в мішень і потроху почав влучати ними ближче до центру.
З нас п’яти, а якщо рахувати Жаке, то шести, хоча його ми ще не залучаємо до стрільби,
Колен був найнижчого зросту й найслабкіший. Ми так звикли до цього, що навіть у
вічі називали його “малюком”. Не думали, що він може образитися, бо Колен
ніколи не протестував проти такого епітету. Й, раптом побачивши, який він
радий, що перевершив нас у стрільбі з лука, я зрозумів: він завжди страждав, що
був такого маленького зросту. Лук - і той був вищий за нього. Але коли Колен