скорботним становищем.
Я мимохіть звернув увагу на слово “скорботний”. Я не чув його ніколи й ні від
кого, крім священиків або тих, хто їх передражнює. В них воно майже фаховий
термін.. І, незважаючи на неприємне звучання, це слово, здається, викликає в
них своєрідне задоволення. Я чув, що молоді священики не вживають його. В
такому разі це краще для них. Це слово викликає в мене огиду.
Він, Фюльбер, цьому “вельми скорботному становищу”, яке полягало в тому, що
люди, які вціліли, мусили поховати останки загиблих, просто радів.
Оскільки він не приховав від нас жодної деталі, я, Щоб змінити тему, попросив
його розповісти нам, як живуть люди в Ла-Році.
- І добре, й погано, - відповів він, похитавши головою й повівши меланхолійними
очима навколо столу. - З духовної точки зору, добре, з матеріальної - досить
погано. Щодо духовного життя, - провадив він далі, примруживши очі й кинувши
собі в рот чималий шматок шинки, - то мушу сказати, що я ним дуже задоволений.
На месі завжди буває повно людей.
Помітивши, що ми з Мейссоньє трохи здивувалися, бо в Ла-Році мерія складалася з
самих соціалістів і комуністів, він додав:
- Мабуть, це вас здивує, але в Ла-Році всі ходять на месу і всі причащаються.
- І чим ти це пояснюєш? - спитав з досадою Мейссоньє, насупивши брови.
Він сидів ліворуч від мене, і мене вразила суворість його довгобразого обличчя.
Ясна річ, те, що він тільки-но почув, боляче вразило його. Я злегка штовхнув
його ногою під столом. Моя недовіра до Фюльбера зростала з кожною хвилиною. Я
вже нітрохи не сумнівався в тому, що він захопив владу серед мешканців Ла-Рока,
які уціліли. Це мене обурювало.
- Після вибуху бомби, - провадив поважно Фюльбер і сам, здавалось, утішався
своїм голосом, - люди замкнулися в собі й звернулися до своєї совісті. Їхні
фізичні й душевні страждання були такі великі, що вони запитали себе, чи це не
кара господня впала на них за їхні гріхи, за байдужість до бога, за те, що вони
забули про свої обов’язки, зокрема про релігійні обов’язки. Й потім, треба сказати, наше існування стало таким ненадшним, що ми
інстинктивно звертаємося до бога, щоб попросити в нього захисту.
В мене виникла підозра, що Фюльбер доклав чималих зусиль до того, щоб
загострити почуття провини в своїх прочан і спрямувати його в потрібному
напрямку. Тома загрозливо поворухнувся. Я боявся вибуху й запобігливо штовхнув
його ногою під столом. Я твердо вирішив будь-що не допустити сутички з
Фюльбером на релігійному грунті. Тим паче, що своїми оксамитовими очима,
аскетичним вродливим обличчям і глибоким голосом людини, яка “однією ногою
стоїть уже в могилі” (але другою, звичайно, всіма пазурами вчепилася в землю),
Фюльбер менш як за дві години підкорив трьох жінок і справив велике враження на
Жаке, Пейссу й навіть на Колена.
Після вечері, коли ми всі сіли біля каміна, Фюльбер знов повів мову про
матеріальні труднощі Ла-Рока.
Спочатку мешканці Ла-Рока оптимістично дивилися в майбутнє, бо велика крамниця
з бакалійними товарами й ковбасна, розташовані поряд з Коленовою майстернею,
уникли пожежі, яка в день події спустошила рівнинну частину міста. Та потім
вони зрозуміли, що ці запаси скоро вичерпаються й Ла-Рок не зможе їх поповнити,
бо всі ферми навколо містечка зруйновано. В замку, власники якого мешкали в
Парижі і яких можна вважати мертвими, вціліло кілька свиней, бик і п’ять верхових коней, а також фураж, яким їх можна прогодувати. В Курсежаку,
невеличкому селі між Ла-Роком і Мальвілем, яке теж уціліло й нараховує шість
душ, усі корови, за винятком однієї, загинули. Ця втрата прикра ще й тому, що в
Ла-Році є двоє немовлят і хвора тринадцятирічна сирота. Досі їх годували
згущеним молоком, що збереглося в крамниці, але воно теж уже вичерпується.
Фюльбер замовк. Ми перезирнулися. А що ніхто не сказав і слова, я поставив
нашому гостеві кілька запитань, і в такий спосіб довідався, що мешканці Ла-Рока
з самого початку здогадувалися, що в Мальвілі хтось уцілів, бо його, як і
Ла-Рок та Курсежак, захищала скеля. А приблизно місяць тому, коли вони почули
бамкання нашого дзвона, в них ця думка тільки утвердилася. Я дізнався також, що
вони мали для свого захисту десяток мисливських рушниць, “значну кількість
набоїв” і карабіни.
Коли Фюльбер знову заговорив про верхових коней, я не надав цьому особливого
значення. Цих коней я добре знав, бо сам продав їх братам Лормйо. Лормйо були