сповідати тих, хто захоче причаститися.
Ну ось, він захопив у свої руки наші душі і тепер може йти спати,
- М’єтто, - кажу я, - проведи Фюльбера до його кімнати. І поміняй простирадла.
- На добраніч, - каже нам гарним баритоном Фюльбер, називаючи кожного на
ймення, і ступає за М’єттою, яка жваво дріботить до дверей.
Малюк Колен сумно дивиться їй услід, бо сьогодні ввечері надійшла його черга
бути запрошеним М’єттою [9 Зверніть увагу, як закручено і як приховано повідомляє тут читачеві Емманюель
про М’єттине багатомужжя. (Примітка Тома).], але вона не зможе тепер цього зробити. Він супроводжує її поглядом, трохи
заздрячи Фюльберові. Я дивлюся на годинника: двадцять хвилин на одинадцяту.
Треба буде глянути, коли М’єтта повернеться.
Коли двері зачиняються, друзі полегшено зітхають.
Я радий, що мені вдалося завадити Мейссоньє й Тома зчинити за столом релігійну
сварку, бо вона, певне, поділила б Мальвіль на два табори й спричинила б ще
більшу плутанину.
Я дивлюсь на приятелів. Схожа на Горгону, Мену опустила очі, міцно стиснула
губи й в’яже біля каміна. Відтоді, як М’єтта вийшла з кімнати, в Момо немає більше об’єкта зацікавленості, він штурхає ногою напівобгоріле полінце, а мати, не
підводячи очей, запитує його грубим і гнівним голосом, чи не хоче він одержати
потиличника, якщо не вгамується й попалить свої черевики. Опасиста Фальвіна
сидить, підперши колінами живіт, і час од часу важко зітхає. “Хто таке бачив,
хто таке чув?” - ось що вона хоче сказати своїм стогоном. В’язень Жаке, якого Колен жартівливо називає “кріпаком” і який менш як за місяць
налагодив зі мною майже синівські стосунки, звичайно, теж дивиться на мене й
міркує дуже просто: “Якщо Емманюель дасть корову, він матим© рацію. Якщо не
дасть, то тим паче не помилиться”. Добродушна, кругла й неотесана фізіономія
Іїейссу виражає цілковиту розгубленість, Пейссу намагається поєднати пошану,
яка зароджується в нього до Фюльбера, з осудом його ганебного прохання. Колен
розгубився не менше, тільки не подає знаку. Почуваючи себе обдуреним, він
безперестанку дивиться на двері.
Тома, навпаки, цілком впевнений, що Фюльбер - негідник. Я переконаний, саме так
думає Тома, хоч він зовсім не збагнув того блюзнірства, до якого вдався
Фюльбер, домагаючись корови. Він зважився зазіхнути на корову. На нашу
найсвященнішу після бога (а можливо, ще дорожчу) істоту. Річ не тільки в тім,
що для нас корова має високу ринкову ціну. Зовсім ні. Якщо ми вимагаємо грошей,
коли продаємо її, то це для того, щоб виявити таким чином майже релігійну
шанобу до неї.
У Мейссоньє, так би мовити, подвійна огида до Фюльбера: по-перше, тому, що той
представляє релігію, а релігія є опіум народу, по-друге, тому, що він надто
цинічно вимагав безкоштовно віддати йому корову. Я дивлюся на Мейссоньє. Як
мало він змінився з шкільних років! Те саме довгобразе худе обличчя з вузьким
чолом, волосся щіточкою, надто близько посаджені сірі очі, які кліпають, коли
він хвилюється. А що після дня події він не міг піти в Ла-Рок до перукаря,
волосся в нього впросло пряме, настовбурчившись вгору, й обличчя ще більше
видовжилося.
Відчиняються двері, й заходить М’єтта. Я дивлюсь на годинник: двадцять п’ять хвилин на одинадцяту. Минуло п’ять хвилин. Судячи з Коленової усмішки, в нього відлягло від серця. Якщо наш
великий стрілець з лука не може сьогодні ввечері втішатися М’єттипою присутністю, то принаймні її ніхто в нього не відбере.
Тепер ми всі в зборі. Досі ми ні разу не проводили засідань за участю трьох
жінок, Момо й Жаке. Ми демократизуємося, треба буде сказати про це Тома.
- Коли я побачив, що до нас прийшов попик, - починає Мейссоньє, у гніві
змішуючії літературну мову з місцевою говіркою, - то зразу здогадався, що він
прийшов не по наші витрішки. Але таке мені не спало б навіть на думку. Це не
жарт, - каже він обурено, переконаний, що ніякі слова не здатні передати всю
серйозність цього факту. Повторює кілька разів підряд: - Це не жарт! - і ляскає
долонею себе по коліні. Відтак обурено веде далі: - Він сидів тут
спокійнісінько, наче сам господь, і просив у тебе корову, ніби то не корова, а
сірник, щоб запалити люльку! Корова, яку ти годував з маленького теляти, ходив
біля неї, а взимку, коли замерзав у дворі кран, носив воду з кухні до хліва,
щоб її напоїти. А скільки тобі коштував ветеринар, не кажучи вже про ліки?
Скільки клопоту ти мав із соломою і сіном, якого дедалі меншає в твоїй стодолі,