Коротким кивком голови Джошуа показує, що зрозумів, і справді збирається маневрувати обережно.
Вілброд Рондо, як і більшість водіїв автомобілів, задовольняється тим, що ледве пригальмовує на перехрестях, і розважається, тиснучи на клаксон і лякаючи коней та перехожих.
Він кляне нові світлофори, нещодавно встановлені на перехрестях основних трас, робить повороти, як гонщик «Ґран Прі Монако», скрипить гальмами, лається, не стираючи самовдоволеної посмішки, властивої усім смертним, які впевнені, що беруть Бога за бороду, щойно сідають за кермо. І навіть коли автомобіль належить комусь іншому.
У сорокарічного чоловіка — масивне тіло, бо грав у хокей — «я міг би грати за команду “Вондерерз”, але платили недостатньо», — та м’язи неухильно поступаються місцем жиру, особливо після пізнього одруження з прекрасною куховаркою.
Те, що Вілброд вів раніше розпусне життя, підтверджує його брат Жак, охоронець у в’язниці в Монреалі, що на вулиці Ґуен.
— Я розриваюся поміж двома отарами душ: з одного боку, ті, хто спіткнувся й потрапив у клітку, з іншого — правильні, прикуті до сповідальні, — любить постійно повторювати Вілброд, стоячи перед черговим кухлем пива.
Гарний чоловік з чорною чуприною, яка вже проріджується на маківці й стає джерелом показного занепокоєння і навіть дошкульного роздратування щоразу, як він пересвідчується, що його дорогоцінне волосся засмоктується вихором, розташованим там, де колись давно в молодості було тім’ячко, з гиденькою посмішечкою на вустах, яку демонструє направо й наліво, він усе посилював натиск на жіночий фланг аж до появи Жюльєтти з крутими стегнами, володарки екстравагантних рецептів, власниці мідних каструль, а найперше — наступниці міського клану, яка докладає великих зусиль, щоб його поведінка була бездоганною.
Те, що чолов’яга не славиться хоробрістю й рішучістю, стало однією з причин, чому його не взяли служити в міську поліцію. Тож він марнує свої таланти майже двомовного златоуста на благо «New Way Laundry», що доручає йому ублажати сварливих клієнтів, до яких належить багато підприємців європейського походження, котрі ніколи не відмовляються випросити собі пару центів знижки. І платить їм зневагою за це.
Його тесть був схильним до радикальних рішень — особливо коли донька втратила голову від Казанови сумнівного ґатунку й піддалася його чарам; тож Вілброд швидко погодився з налигачем на шиї на велике задоволення сім’ї, яка вже втратила надію поставити його у якісь прийнятні межі, — але не позбувся пожадливості, яка переповнювала його й іноді влаштовувала коротке замикання в мізках, розв’язуючи язика.
Окрім того, істота, яка занадто рівно сидить поряд, змушує його боротися з онімінням розуму, яке створювало йому стільки клопоту в минулому, включно з цим нудним одруженням.
— Заради всіх святих, красунечко, що ти робила у районі гачконосих? Твій батько б зомлів, якби побачив тебе тут.
— Моє начальство — євреї, у мене є сусіди євреї, вже не кажучи про Ісуса Христа, як усім відомо, хіба що ваш кузен змінив думку з цього приводу.
Симона не довіряє фанатикам, і небезпідставно, але кревні узи, що єднають його з тією особою, яка живе в пресвітерській, де працює її мати за мізерну платню й букет благословень, змушує її до стриманості, яку мало хто з людей за нею помічав.
Саме ці родинні зв’язки, як кажуть в Ошлазі, дозволили зарозумілому й здоровому як бик парубкові уникнути призову в 1917 році, а її другові у такому привілеї відмовили — Вілфріда Парро, солдата 22 полку, скосила кулеметна черга у Вімі.
Справді, його хрещений батько, канонік парафії Тре-сен-ном-де Жезю, уже років двадцять насолоджується незаперечним впливом на найвищих владоможців обох світів, про що свідчать вітражі з Ліможа, доставлені в 1914 році, незважаючи на реквізицію свинцю, розкіш, яку важко пояснити під час Великої війни.
Між двома поворотами керма він крадькома кидає на пасажирку погляди, які видаються радше заманливими, тоді як він їде повз двері з облупленою фарбою в будинках між Де Монтіні й Сент-Катрін, там, де стоять в очікуванні дівчата, постукуючи карміновими нігтиками по склу, щоб привернути увагу клієнтів.
— Цей район не для такої кралі, як ти, еге ж? — сказав він тоном, який свідчив про протилежне.
Вілброд буквально вирвав її з кігтів констебля, і це треба визнати, та вона воліла залишитися там, а ще відшукати того високого хлопчину, того Джошуа з милим акцентом і глибокими очима.